Архаїзми
Архаїзми (грецьк. archaios – давній) – застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, що вживаються в художній літературі як прийоми з різними стилістичними функціями: для якомога точнішого відтворення колориту зображуваної історичної доби, для підкреслення особливостей мови персонажів минувшини, з урочистою чи іронічною метою, для витворення семантичного синкретизму. до А. відносять історизми (частина слів, витіснена з активної лексики в пасивну), біблеїзми, старослов’янізми, давньоукраїнізми. А. в українській літературі
Бі ко поятим глас витязя:
“Яко толико вас, гости,
І не могосте одбитися,
Но побігосте?”
І отвіщаху, глаголюще:
“Яко нам битися з вами! –
Цілоє бихом побоїще
Вслали тілами.
Бяху бо верху вас друзи,
Грозно крильми помаваху, –
Світлі і страшні в оружії
Вам помагаху”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Архаїзми та старослов’янізми і їх моделююча роль у експресіоністичній стильовій структурі “Палімпсестів” В. Стуса Архаїзми та старослов’янізми і їх моделююча роль у експресіоністичній стильовій структурі “Палімпсестів” В. Стуса Слово з його семантичним наповненням і конотативним значенням, слово в його синтаксичному, ритмічному, інтонаційному розмаїтті є найпершою умовою структурування будь-якої стильової моделі. Коли йдеться про експресіоністичну модель, то на перший план виходить конотація, тобто те додаткове значення, яке містить інформацію про […]...
- Павло Глазовий – Архаїзми – Запам’ятайте, – каже вчитель, – що архаїзми – це слова, Які до того застаріли, що їх ніхто вже не вжива. Які ти знаєш архаїзми? – спитав він Бублика Петра. А той задумавсь на хвилинку і мовив: – Паюсна ікра....
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- Агітаційна версифікація Агітаційна версифікація (лат. agitatio – спонукання до чогось) – актуальні вірші політичного гатунку, адресовані загалу, один з яскравих різновидів соціальної заангажованості поезії. Покликані донести до свідомості найширших народних мас певну ідею у спрощеній заримованій формі, вони неодноразово виправдовували своє призначення в позалітературному контексті. Політики, знаючи неабиякий вплив віршового слова на людську психіку, часто зверталися до […]...
- Георгіки Георгіки (від грецьк. georgikds – землеробський) – різновид дидактичної літератури в античну добу, епічні твори, присвячені сільському життю. Приміром, “Георгіки” Никанора Колофонського (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), “Роботи і дні” Гесіода (VIII-VII ст. до н. е.), “Про сільську господарку” Катона Старшого (234-149 pp. до н. е.), “Георгіки” Вергілія (70-19 pp. до н. е.). У новочасній […]...
- Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
- Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
- Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
- Антракт Антракт (фр. entre – між та acte – дія) – перерва між окремими актами спектаклю. Часто українські театри намагалися використати А., вдаючись до інтермедій. 1619 під час вистави польськомовної драми Я. Гаватовича “Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого” простір А. заповнили дві, найранніші з відомих, україномовні інтермедії “Продав кота в мішку” та […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
- Бібліофіл Бібліофіл (грецьк. biblion – книга і phileo – люблю) – знавець і збирач рідкісних і цінних видань. Поняття “філобібл” (книголюб) відоме вже з давньогрецьких творів І-ІІІ ст. Сучасна версія – “Б.” – з’явилася наприкінці VII ст. Чіткого, універсального значення поняття “Б.” не має. Відомими Б. були Симеон Полоцький, Феофан Прокопович… Спеціально поліпшені видання, інколи з […]...
- Семенко Михайль – Вірш (“Безумить грюками… “) Безумить грюками Розривається металь Скрипить ріже сталь Брязкотах руйнуї Верескливість машинить Лоскіт авто Співають шини Сиренить зойкність Похапливить тупотіння Незримлять крила Тріпоті Гамір залізних експериментів....
- Кларизм Кларизм (лат. clarus – світлий, ясний) – модерністська течія в російській літературі (передовсім у поезії) 1907-13, представлена М. Кузміним, С. Городецьким, О. Саксаганським та ін. К. виник у середовищі символізму, був своєрідною ланкою між символізмом та акмеїзмом, тяжів до “земної дійсності” та радості земних переживань, чуттєвого кохання, ясності життя....
- Паліндром, або Перевертень Паліндром, або Перевертень (грецьк. palindromeo – той, що повертається) – віртуозна віршова форма, в якій певне слово (тут, потоп і т. п.) або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту. П. відомі світовій літературі здавен, особливо поширені в Китаї. В Україні до П., що визначав інтелектуальні можливості версифікаційної практики та непересічний […]...
- Цезура Цезура (лат. caesura, від caedo – рубаю) – ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, – “Олександрійські вірші” М. Зерова: Братерство давніх днів,//розкішне любе гроно! Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона. Таку Ц. називають ще й […]...
- Художні особливості поезії І. Бродського I. Новаторський характер поезії Бродського (вірші поета схожі на симфонічні твори завдяки насиченій і виваженій композиції, головна ідея не висловлюється прямо, а завжди ухильно й натяком, поет шукає нові можливості виразності слова і звертання до читача). II. Характерні риси поетики І. Бродського. 1. Великі тексти (ламають звичні для нашого часу уявлення і повертають нас у […]...
- Величко Самійло – Біографія Історик, автор козацького літопису Величко Самійло народився близько 1670 року в с. Жуки Полтавської сотні Полтавського полку, тепер Полтавського р-ну Полтавської обл, помер за деякими даними – після 1728, але офіційних даних не існує. Історик, автор козацького літопису, що охоплює час від 1648 до 1700 років. Походив з козацького роду. Вчився у КМА перед 1690, […]...
- Аланакара Аланакара (санскр. – прикраса) – система стилістичних правил в індійській літературі, розрахована на посилення художньої виразності, особливо в поезії. Розроблялася в поетиках Бхамахи, демдіна, Убхата (VIII-IX ст.), мала два різновиди: 1) шабдаланкара, що стосувалася художньої форми та ритмомелодики; 2) арталанкара, що спрямовувалася на збагачення змісту тропами....
- Верлібр Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В. Уїтмен, […]...
- Конкретна поезія Конкретна поезія – літературна течія авангардизму на початку 50-х XX ст., зорієнтована на організацію мовних елементів (літери, морфеми тощо) за просторовим принципом, вдаючись до їх вигадливого розміщення та розмаїтого шрифтового оформлення. Змістовий чинник тут виконував другорядну роль. К. п. переносила увагу із смислу на фонетичну форму, текст трактувався як певна послідовність графічно зображених звуків. джерело […]...
- Харківська школа романтиків Харківська школа романтиків – літературне угруповання, що діяло у 20-30-і XIX ст. при Харківському університеті. Тут, передовсім завдяки проф. І. Кроненбергу, поширювались ідеї І. Канта, Й.-Г. Гердера, Й.-Г. Фіхте, особливо “Філософія одкровення” Ф.-В.-И. Шеллінга. їхні погляди виявилися суголосними романтично-екзистенціальному менталітету українства, сприяли теоретичному осмисленню та практичному застосуванню засад романтичної естетики в українській літературі, перегляду міметичних […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Повість Повість – епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. Крім обсягу, П. різниться від оповідання розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів. Розмежування П. та роману менш виразне. Схожі вони […]...
- Аполітизм Аполітизм (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, відсутність, politike – політика) – відсутність зацікавлень політикою, політичною діяльністю, свідоме нехтування політичними проблемами. У літературі і літературознавстві А. свідомо культивується тими, хто розуміє мистецтво як незацікавлену естетичну діяльність, а політику трактує як безцеремонне маніпулювання масами задля власної вигоди чи задоволення честолюбства і тому самоусувається від активного […]...
- Курйозні вірші Курйозні вірші (фр. сuriеuх – допитливий, цікавий) – неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у творенні К. в. був Іван Величковський – автор оригінальної рукописної збірки “Млеко, од вівці пастиру належне”, в якій він звернувся до різних форм К. в. З України К. […]...
- Лапідарність Лапідарність (лат. lapidarius, від lapis – камінь) – виняткова стислість і чіткість у висловлюванні думок, економне вико-ристання художніх засобів. Л. притаманна народним прислів’ям, приказкам, коломийкам, анекдотам. В українській літературі властива новелам В. Стефаника, Гр. Тютюнника, поезії Є. Плужника, М. Зерова та ін. Л. має синонім “лаконізм” (грецьк. lakonismos – стислість, притаманна мовленню спартанців – мешканців […]...
- Бібліотека Бібліотека (греіцьк. biblion – книга і thike – сховище) – установа культури, яка здійснює комплектування, збирання, збереження і суспільне використання творів друку, а також інших носіїв інформації (рукописів, рідкісних речей, що підлягають музеєфікації, мають відношення до книги і книжкової; справи; мікрофільмів та ін.). Функціонування забезпечується спеціалізованими підрозділами і фахівцями, матеріально-технічними засобами і міжбібліотечними зв’язками. Класифікація […]...
- Строфоїд Строфоїд – строфоподібна будова вірша, коли певного виду строфи встановити не можна, хоча її структура наявна. Зразки С вбачаються у поезії Т. Шевченка (“Мені тринадцятий минало”), І. Франка (деякі вірші із збірки “Зів’яле листя”), Г. Чупринки, М. Семенка(“Тов. Сонце” та ін.), Є. Плужника (“Галілей”) чи І. Світличного (“Курбас”) та ін....
- Заум Заум (рос. заумь) – один із версифікаційних прийомів російських кубофутуристів, який полягав у розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складники з наступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки. Термін з’явився на початку XX ст. (О. Кручених, В. Хлєбніков, В. Каменський та ін.), спроба його теоретичного обгрунтування була в книзі “Апокаліпсис в російській літературі” (М.,1923). 3. […]...
- Лічилка Лічилка – один із жанрів дитячого фольклору, римовані лаконічні вірші від п’яти до десяти (іноді – більше) рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності участі в ній. Виконуються в чіткому ритмі. Л. будується на ірраціональній основі, не вкладається в логічну схему, має асемантичні сполуки (“Ене, бене, реч… “), характеризується деформованим сюжетом (“Еники-беники їли […]...
- Кореляція Кореляція (лат. со – префікс, що означає об’єднання, сумісність, і relatio – відношення) – співвіднесення процесів творення, виникнення та сприймання художнього твору. К. – процес багатогранний і поліфазний, виступає одним із механізмів оцінки художнього твору, інтерпретації його сутності і своєрідності. Корелятивність творення і сприймання виявляється в тому, що письменник певним чином орієнтується на реального чи […]...
- Калейдоскоп сучасного світу в образному сприйнятті ліричного героя (за поезіями В. Неборака) Творчість Віктора Неборака тісно пов’язана з постмодернізмом, що в кінці XX ст. спричинив об’єднання митців у різні творчі спілки. Так, у 1985 році Неборак став співзасновником літугруповання “Ву-Ба-Бу” (“Бурлеск-Балаган-Буфонада”), тривалий час був продюсером поезо-симфо-рок постановок, створив концепцію кількох фестивалів (“Вивих”, “Альтернатива”), також був одночасно і продюсером, і ведучим театралізованих акцій “Реберітація”. Поезія В. Неборака – […]...
- Гробіанська література Гробіанська література (кім. grob – грубий, der Grobian – грубіян) – течія в німецькій літературі XV-XVI ст., зумовлена запереченням поезії мінезингерів, пов’язана із настановами “поводження за столом”. Г. л. спостерігалася у шванках, фастнахтшпілях, спрямовувалася на висміювання непристойності, простацтва, вульгарності. Основний твір цієї течії – “Гробіанус” (1549) Ф. дедекінда, написаний дистихом латинською мовою. Елементи Г. л. […]...
- Минуле сьогодення і майбутнє українського народу в поезії В. Голобородька “Ми йдемо” (народився 1945 року) Народився на Луганщині. Після закінчення школи працював на шахті. Навчався в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, Донецькому університеті, звідки був відрахований через заяву про впровадження української мови викладання. Працював на різних роботах. Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили світ збірки “Летюче віконце” (1970, США), “Зелен день” (1988), “Ікар на […]...
- Сонет Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів тернарного римування за основною схемою (абаб абаб ввд еед), хоч можливі й інші варіанти (абаб абаб вде вде чи абаб абаб ввд еде і т. п.). З’явився С, очевидно, […]...
- Формалізм Формалізм (лат. Forma – вигляд, постава, форма) – один із напрямів авангардизму в мистецтві початку XX ст., збірне поняття для характеристики дадаїзму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстракціонізму та ін. течій, що об’єднували митців, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору. Мав прихильників у більшості країн Європи і Америки в усіх видах мистецтва, заразом і в художній […]...
- Епіграф, або Мотто Епіграф, або Мотто (грецьк. epigraphe – заголовок, напис) – напис, що розташовується автором перед текстом твору або його частиною; як правило, Е. – це цитата з відомого тексту, вислів з афористичним змістом, приказка тощо. У емблематичній поезії функцію Е. виконували “девізи” (“мотто”) – один із трьох (поряд із зображенням і підписом – епіграматичним віршем) компонентів […]...
- Іван Андрусяк – і знову дощ і знову знову знову І знову дощ і знову знову знову Ми мовчимо і знову мовчимо І знову не наважимось немов Глумливий дощ підслухає розмову І буде реготати цілу ніч І нас не випускатиме з під’їзду І довго-довго безборонне місто Печально зазиратиме до віч Шептатиме що є лишень обов’- -язок перед людиною – не більше – – і навіть […]...
Социально психологичний роман.