Леона Вишневська – If I stay

Related posts:

1. Леона Вишневська – Порожній дім Ми так і не навчились Казати тобі просте банальне “спасибі”. Сором зводить судомами обриси вилиць, Перша літера тремтить на язиці, але. “Але” ставить крапку у спробі, не залишаючи права на вибір. Ми так і не змогли переступити гордість, Це ж насправді так непосильно легко. Тиша впала на совість прощальним акордом, Якщо доля дає тобі натяк […]...
2. Леона Вишневська – Вона перед сном завжди складає долоні Вона перед сном завжди складає долоні І декілька хвилин поспіль в них ледь помітно шепоче: – Обіцяю тримати слово так само як на рингу тримають удар, Не звинувачувати, а розуміти, не кривдити, а піти. У неї все життя як чернетка, стільки помилок і завжди Бентежний почерк. доля залишає по тілу синцями шрифти. – Обіцяю не […]...
3. Леона Вишневська – Любов живе три роки Занурюєш кінчики пальців йому у волосся, Жадібно рвеш вуста поцілунками, Притискаєшся міцно до нього грудьми. Це ще зовсім не початок зими, А ти вже так гостро відчуваєш її присутність. -“Господи, Обіцяй йому щасливе майбутнє… Навіть якщо мені не судилось сьогодні Знову прокинутись поряд з ним.”...
4. Юлія Алейнікова – Геть простір, геть цей клятий простір Геть простір, геть цей клятий простір, Геть стіни, перехрестя і поля… І це життя не схоже вже на розстріл, Є ти і я, є просто ти і я… Не чуючи твій тихий, ніжний шепіт, Я знатиму усі твої думки… І світом неймовірним і безмежним, Ми станемо єдиним, я і ти… Ми, кажуть, і насправді маєм […]...
5. Крістік Хрустік – Розірви мене навпіл Розірви мене навпіл Порви мене в шмаття Ми настільки нещасні І настільки багаті Здається, що досі Ми шукали нас І вся радісь нас просить Цінувати наш час....
6. Набір Набір – типографські літери і пробільний матеріал; процес виготовлення рядків текстової друкарської форми (яка також називається Н.) за допомогою раніше виготовлених літер і пробільного матеріалу або шрифтоносіїв (набірних матриць). Простим вважається Н. шрифтом однієї гарнітури і кегля, знаками одного алфавіту. Ускладнений Н. включає різні вирізнення і пробільно-композиційні прийоми. Складний Н. ділиться на змішаний, формульний і […]...
7. Iren Konst – І падають ангели І падають ангели, падають мертві в небо, Чіпляються горлом за гарячу оголену душу. Їм крила врізаються в спину, віддають під ребра, Їм хмари то пестять плечі, то горло душать. Торкаються ангели тиші, блукають раєм. Мовчки слухають Бога і крилами б’ють по спині. Там, куди падають ангели, сонця більше немає; Там тільки холодна зброя й муровані […]...
8. Андрій Малярик – Слово “Любов” Слово “Любов” – п’ять літер, два склади, Ридання, сміх, образи, поцілунки. Сімейні драми й вірність назавжди, Конфлікти, радість, сльози та стосунки. Слово “Любов” – відоме на весь світ, У всіх країнах, селах, регіонах. Містах, провулках, школах, “до і від”, Й звучить “Любов” так щиро на всіх мовах. Слово “Любов”- майбутнє для усіх, Кохані, друзі, діти […]...
9. Павло Мовчан – Літери Я пам’ятник собі поставив нетривалий – Не з міді гордої, не з мармурових брил, Скупі слова мої, що на папері стали, Укриє завтра пил. Припав шаром попелу аркуш паперу у мене, Я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено, І порснули літери, всякли слова попельнасті: “Печаль очищає, і зміцнюють душу напасті… “ Я знав – що […]...
10. Анна Багряна – Неандертальці, пітекантропи Неандертальці, пітекантропи… Ми живемо так, як хочемо жить. Шлях із варяг у Центральну Європу Через поля українські лежить. Маємо все і не маєм нічого, Ділиться люд на холопів і знать, Чути тривогу в дніпровських порогах: Бога нового будуть скидать? Хто ми? Та ми ж – православні поганці, Котрі чекають ударів хлиста, Котрі п’яніють від дикого […]...
11. Метаграма Метаграма – (грецьк. metagrdpho – внесення зміни у текст) – віршовий прийом (подеколи – літературна гра), який полягає в заміні початкової літери у слові, що призводить до появи нових слів з відмінним смисловим значенням (жито – сито). М. використовується у точному римуванні: Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер. Що ми загинем, яко обри, […]...
12. Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
13. Павло Мовчан – В зоомагазині Майстер опудал, облудал пташиних, Втиснувши в очі дві горошини, Ти підіймаєш крила на кпини, Їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету Що ти відтворюєш – власні прикмети? Власні жадання втілюєш в пір’я, Множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я: Кані, куріпки, крячки, синиці, Небо збідніле – страчені птиці… Вилущив з пір’я душі крилаті: Форма спустошена, суть […]...
14. Марта Тарнавська – Розмова з філософом по дорозі з Гантеру Є. Л. Живеш у горах. Обрій заступили Верхи високі і густі ліси. Чи сходить в душу з гір надземна сила? Чи гріють серце відблиски краси? Чи, може, в лабіринтах перевалів Вузьким і стисненим здається світ І ти догматиком стаєш помалу, Повіривши в єдиний власний міт? Живеш в степах, і обрій, що зоріє, Здається без початку, […]...
15. Микола Хвильовий – Катеринка За вікном зелена?. Зелена? дивно! Падають, падають Крашенки з неба, З неба голубого В сонячний день Катеринка грає, Грає-виграває… А розпука вулична – де? А далеко потяги і гудки, А на думці качка в осоці, Я підстрелив качку в осоці, Каченята плакали в осоці. А медова молодість Одійшла За темнії обрії в тумани. … Почекай-но, […]...
16. Життя Життя чудове, … … .правда!? Але не весь час, не завжди Воно заводить нас в оману, Що ми одні, що назавжди… … . Це щастя і цей успіх буде, Як раптом, звідкілясь взялися сльози, І взявся страх, неспокій і турботи. Вже все не так Вже все змінилось ми, вони… Ніхто не знає де? що? і […]...
17. Семенко Михайль – “Потяг пролинув. Її вже нема… “ Потяг пролинув. Її вже нема. Зникли очі й веселий рот. Залишилась в уяві всмішка німа. Осиротів мій bloc-notes. 11. V. 1914. Київ...
18. Чому так пусто у душі? Чому так пусто у душі, І сльози падають в долоні? Не помічаю я краси Нового дня й нової долі. Не вистачає так тепла І ласки, ніжності, любові – Кохання! Радості життя, Нового дня й нової долі. Якісь думки сплулись в мені У тісну, дивну павутину І серце каже: потерпи, Ти ще знайдеш свою людину. Чекати… […]...
19. Павло Мовчан – Мандрівник Цвьохкі, розхильчасті, щоденні Сюди приходили вітри, Де трухнув стовп і птах нужденний Дививсь засмучено згори… Як сох мотуз, сіріла стріха, Як жовкла кістка на току, Як замість шибки чорний віхоть Застряв у горлі скрізняку… Нудьга невивітрена нипа, Чалапа по долівці дух, І раптом дерев’яним скрипом Навпіл розколюється слух… Злітає птах, стовп пада плазом, Мов корок, […]...
20. Анастасія Кравець – Весілля Весілля – це своєрідний початок нового життя. Життя у побуті. А побут зазвичай вбиває почуття, залишаючи лише нонсенсну привязаність. Тому, весілля в певному плані – похорон для кохання… На жаль, так буває досить часто, але не завжди!...
21. Євген Маланюк – Зловісне Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер, Що ми загинем, яко обри, Щo буде степ, руїна й вітер, Що почорніє світ сей білий, Що все живе пожруть пожежі, Що тільки віщий свист Сібілли Лунатиме в сліпім безмежжі. Сузір’ям скаже Бог вознести У мертвім небі пентограмму, Й новий про це напише Нестор В самотній катакомбі […]...
22. Леонід Кисельов – Панове Панове, в мене маленьке прохання. Тобто це велике прохання, Маленьке ж у тому розумінні, Що неважко виконати його. Отже, в мене маленьке прохання: Я прошу не стріляти в дітей. Розумієте, коли летять кулі, Тим більше, коли падають бомби, На жорстку землю падають діти. Ніколи Ніхто не підійме Їх. Звичайно, коли вбивають дорослих, Це теж не […]...
23. Ольга Паламарчук – У нас тут серпень У нас тут серпень Вмикнули осінь Тариф на дощ – безлім Хмари видко сонце косять Твоїми снами зібгана постіль Комірки пам’яті падають в сором Той день здається очі мав Їх забивав пісок і пил У нас тут вітер Із кожної щілини дме холодом Тобі просто (не) можливо сказати Мені дико (не) можливо сказати У нас […]...
24. Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі… “) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, Не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, Стерте чи забуте, Березень минувся чи прожився лютий? Зменшується білість, чорнота зростає, Крапелини спілі віття угинають – Стончуються пучки, і долоні в’януть – Падають додолу персні олов’яні, Котяться поволі по землі похилій… І княпіє ворон на Савур-могилі… Він, струсивши […]...
25. Герасим’юк Василь – Пізні вогнища Їх запалюють аж тоді, Коли і найбільші верхи Від учора – під снігом. Вони горять повільно, Високо здіймаючи свій дим, Бо пахне так, Ніби щойно обтесана деревина, І в ньому вільно літає Важка свіжа кора, Мокра і темна. І тільки стара дерев’яна церква, Позаторік покрита сірою бляхою, Повністю розчиняється в ньому, Залишаючи від себе Тільки […]...
26. Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, Не думав про вічне, Бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, Розмитий свідомістю, сутністю завше твердий… Немов в заповіднику “я” стрижньове пробувало: Тут руки вкоротять, Там пластирем губи замкнуть… Весь простір життєвий до п’ят обкарнали, Лише в глибину западалась некопана путь… Але […]...
27. Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “ Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, І далеч об’явилась жаданим відкриттям, Що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем, Написане по сріблу молочним олівцем. Немає літер – жести, і струми почуттів, І неділимі звуки ув оболонках слів… У достеменній мові епітетів нема, Бо слово краде […]...
28. Павло Мовчан – Передвесняне Сирітство простору, В якому ворон кряче, Ділилось гострими Крильми навпіл, неначе Від того додавалося тепла Усій землі, де сутінь залягла, Змаливши все, Розмивши обрис лісу, Сховавши всіх за снігову завісу, Що тільки й чуть, як кличе птах небесний Свою луну, весняну мить воскреслу. І я йому у відповідь кричу, Що слідкома За подихом лечу!...
29. Микола Хвильовий – Тіні В серпанках вечори проходять біля вікон, За пічкою квилить сіренький смуток. … Сьогодні дико… … Тіні, падають тіні. Свист нагая Тьєра, Хлопці! Скоріш на коні! Коні! Коні! Коні! Жах. Зав’юшилось обличчя кров’ю … на ярмарці колись. Чого ж ти, ніч, не сплянтувала брови? Чого? Темно, в голубих проваллях мряка, Я казками снити захотів, А небо […]...
30. Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський – О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош! О бедное твое весиле! Іван Вишенський Яко наг, яко благ перед вами – навстіжний, Від зуроків ні голки, ні нитки нема, І кульбабка в устах – закипаюча ніжність, Під ногами під босими ходить зима… Всю нерівність доріг, гостроту мандрівничу В свою плоть заскалив, холоднечу ввібрав, Вгамував […]...
31. Павло Мовчан – З циклу “Натура” 1. Голос лісу Затамувавши подих, увійшов, Стіну розсунув, тишу розпечатав – І лопнуло повітря, наче шовк, Нараз відкривши темряву горбату. Сочився дим крізь тріщину в стіні, Тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався, І, складений множинно в однині, Ліс завмирав і озиравсь у страсі… – Чом дух урвавсь, чому холоне кров, Тремтиш чому, мов чуєшся злочинцем, […]...
32. Дана Кремінець – Я просто більше не кохаю Я просто більше не кохаю, у серці пусто і душа тремтить. Та тільки як тебе згадаю то просто хочеться піти. Піти і більш не повертатись, піти на зустріч не тобі. Я більш не хочу сльози витирати, А просто далі з усмішкою йти. Я хочу всім зустрічним усміхатись, Щоб всі дізналися що я жива, Не хочу […]...
33. Таня Бенещук – Взуття. Квиток. В дверях валіза Взуття. Квиток. В дверях валіза. В руках гарячий чай, а на плечах манто. Тобою кинута без сенсу фраза… У відповідь: “Не озирайся, йди. Вже страх пройшов”. І зникнеш ти. А я піду кімнатами бродити, Вдихаючи без міри нікотин. Самотньо так… Та треба далі жити, Бо є вагомих декілька причин. Тобою маю ще так важко відболіти, […]...
34. Віталія Костюк – ми шукали кав’ярню вузькими вулицями Ми шукали кав’ярню вузькими вулицями. Ти тримав мою руку до болю міцно. І мурашки ішли по хребту до потилиці.. І здавалося, це триватиме вічно. Цілувались нестямно. обіймались нестримно. Ми тікали від часу, людей і себе. Хай звучить це банально і якось мейнстрімно, Та тобі шепотіла:”кохаю тебе”. І не було кав’ярень на жодній із вулиць. І […]...
35. Іван Андрусяк – в брутально-білий часопростір В брутально-білий часопростір Весна пручається – і все Дорога сполучає кості Недоруйнованих осель І стеляться пробиті гнізда Крикливими птахами крил Що дочекатися над містом На нас повинен тільки пил За сонцем сховані квартали Собак і мух собак і риб Ми не розтанули ми стали Зубато просуватись вглиб Стійка відсутність божевілля Місити глину по воді Дорога […]...
36. Мозолевський Борис – За хмарами І все. І хмари. І нічого. По хмарах тінь від літака. Мов і не грілася ще вчора В моїй руці твоя рука. Іще ловлю той сон губами, Спиваю вранішні вуста, А вже навпіл нас розрубали Безжальні лопаті гвинта. Той вітер, що під двигунами, Тебе ж погасить, як свічу! А я між нами – і не […]...
37. Микола Руденко – Сонячний вітер Сонце постійно випромінює в кос­мічний простір Усті потоки атом­них часток, їхній рух називається Сонячним вітром. (Iз підручника) Ой ти, Земле, нещасна матінко, Як нам зимно в німому затінку Від штиків за дротами колючими Та від мертвих дерев попід кручами! А за хмарами – десь понад нами – Лине, лине сонячний вітер. Снять сузір’я космічними снами, […]...
38. Герасим’юк Василь – … І заклинання мольфарів … І заклинання мольфарів Промовив бахур. І знову не почули слів, Хто ждав метафор. Лиш забрязчала тьма оков, І знову – галас, Щоб тільки з кров’ю лиш любов Заримувалась. Відходить та – з його отав… І побратими. “Господь із нею, – прошептав. – Господь із ними”. І тільки мати ледь жива На всі Карпати. Де […]...
39. Василь Стус – Націлений у небо обеліск Націлений у небо обеліск, Вода, як вічність, літепло струмує, Старий ясмин – оцвіттям весь німує, А віддалі – німує чорний ліс, А навпіл зламаний іржавий кріс В граніт угрузлий – ніби розкошує. I тільки мати сина вже не чує, Вже біль її старечий спопеливсь. Вона сама. Вона сліпа – свічадом Осіннього промерзлого ставка. I висхла […]...
40. Христина Головко – закатуйте їх у асвальт Закатуйте їх у асвальт. Заривайте у землю. Рвіть на куски. Знищуйте до попелу. Викреслюйте зі свого розуму. Припалюйте цигаркою. Заліпіть скотчем. Замуруйте стінами. Відріжте від кисню. Складайте у найбільшу скриню. Убивайте… Молітся аби вони не прийшли… .. Сумніви....