Надія Ковалюк – У кого – дружина, сім’я

Related posts:

1. Надія Ковалюк – Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше. Хоч знаю, що востаннє… і нехай. Я заціловую тебе, на мить завмерши, Наповнюю жагою через край. Вуста вустами затуляю на пів-слові. Я знаю, це закінчиться… нехай… І моє тіло із твоїм в шаленій змові. Кохай мене, хороший мій, кохай… Я загорну тебе в красу свою жіночу, І заведу […]...
2. Надія Ковалюк – Я ще люблю… на превеликий жаль Я ще люблю… на превеликий жаль… Забути не змогла, чи не зуміла… І знову біль, немов струни скрипаль, Торкається і надриває тіло. І спогади… заміщують думки, Гортають за сторінкою сторінку… Десь є щасливі люди, та не ми… Я-не твоя… єдина в світі жінка. Дісталось нам в житті-гірке вино… Я відчуваю серцем твою тугу. Ми дзвонимо… […]...
3. Надія Ковалюк – Я тікаю сьогодні назавжди Я тікаю сьогодні назавжди З королівства Розбитих Сердець. Я відношення, наче канати,- Розриваю ущент, нанівець… Пробачаю, що стала для тебе Однією з розмінних монет. Та в твоєму безбарвному небі- Я була найяскрава з планет. Ти жадаєш подвійного щастя, Але зроблено ставку – “вона”… То чому ж ти, як грішник причастя,- Так від мене чекаєш дзвінка? […]...
4. Надія Ковалюк – Якби дві долі не переплелись Якби дві долі не переплелись- Мій розум з серцем були би у згоді… Якби я передбачила колись, Що друга віднайду в твоїй особі… Як керувати правильно життям? Якщо мій розум – вже планує втечу. А серце-аплодує почуттям, Чекаючи на відданість лелечу… Так важко-нести на своїх плечах Гнітучу ношу маревних ілюзій. Кохати один одного у снах, […]...
5. Надія Ковалюк – Якось дивно ми створені,- люди Якось дивно ми створені,- люди: Уникаємо слова “добро”, Боїмося його, як отрути… Ми все щастя шукаєм свого. Та існують в житті якісь речі, Що збагнути не можемо всі… І нервово сутулячи плечі – Залишаємось на самоті. Знову душу ховаєм за грати, Бо відкриєш – розтрощать ущент. І доводиться “соло” співати, Не знаходячи вдалий “дует” Не […]...
6. Надія Ковалюк – Було багато пройдено доріг Було багато пройдено доріг… У подругах, у друзях, у коханих Я бачила для себе оберіг. Але так рідко згадувала маму… Коли ж втрачала віру у людей, Коли життя надламувало крила,- Я линула до маминих грудей, Свої невдачі – в жменях приносила. Вона ж мене ховала від нещасть, А я завжди від неї так далеко… Вона […]...
7. Надія Ковалюк – Лелека В полях України, далеко-далеко Де сонце ховається в житі, Від суму і туги вмирала Лелека, А їй би ще жити і жити. Загинув коханий в холодному краї Де люті вітри-буревії. Без нього-і зорі на небі не сяють, Без нього і крила німіють… Стоїть, наче статуя вірності, в полі З глибокої ночі до рання Немає в […]...
8. Надія Ковалюк – Чи знаєш ти, як я тебе люблю? Чи знаєш ти, як я тебе люблю? Бузковими п’янкими вечорами Живицею-сльозою напою Твої вуста, щоб загоїти рани. Русалкою до тебе припливу, Манитиму очей зелених блиском. Всі зорі з неба в жменях принесу І з місяця зроблю тобі колиску. Я зіллям ніжності тебе приворожу, Змішаю в небі всі яскраві барви. Втамую спрагу краплями дощу, А з […]...
9. Надія Ковалюк – Хороший мій, далекий мій, не мій Хороший мій, далекий мій, не мій… Твої долоні ще для мене рідні. На серці досі віє буревій, Не розтопились ще сніги тогідні… З надією збудовані мости Стоять до мого серця непорушно. І на душі ще досі тільки ти. Від іншого тепла мені вже душно. Навіщо я ту ніжність берегла? Невже, щоб комусь іншому віддати? Чому […]...
10. Надія Ковалюк – Ти пам’ятаєш той далекий час Ти пам’ятаєш той далекий час, Коли цвіли ромашки білі-білі? Така любов буває тільки раз. І ми були-замріяно-щасливі. Від ніжності-всміхались береги… А дотики-мурашками по шкірі… І губи твої-рідними були. І рідна-кожна цяточка на тілі. А очі-волошково-голубі. Їх синяві позаздрить навіть небо… Я танула снігами навесні, Мрійливо пригортаючись до тебе. Ласкаво-ніжний вітер лоскотав Щоку твою-невибрито-колючу… Та вже […]...
11. Надія Ковалюк – Ця ніч застала нас зненацька Ця ніч застала нас зненацька І самоті поклала край. Немов летіла дивна пташка, Відкривши нам дорогу в рай. І ми відчули, як буває, Коли рідняться душі враз. Немає “ти”, і “я” немає. Сьогодні ніч створила “нас”. Ми навіть мріяти не сміли У повсякденності розмов, Що полонить нам душу й тіло Та пташка – на ім”я […]...
12. Надія Ковалюк – Шукатиму до щастя я свій путь Шукатиму до щастя я свій путь, До справжнього, до самого земного. І стрілки на годиннику завмруть… Сьогодні-день народження у Нього. Я серцем напишу йому листа, Якому не дійти до адресата. Мені на це не вистачить життя- Бо так багато хочу побажати. Усі слова, не сказані колись- Можливо зайві, навіть не потрібні. Та він – в […]...
13. Надія Ковалюк – Я спогади збираю всі докупи Я спогади збираю всі докупи – Хай вітер їх розвіє між степів… Мені б тебе, як марево, забути, Сховати в лабіринтах своїх снів. Тебе я з свого серця вириваю, Сльозами омиваю всі сліди. За хвилю до омріяного раю Я власноручно спалюю мости. Нехай горять, хай буде тільки порох, Який осяде десь на дні душі. Тобі […]...
14. Надія Ковалюк – Твій мерседес виблискує на сонці Твій мерседес виблискує на сонці. Він нас везе до станції “прощання”. І навіть крізь затемнені віконця- Я бачу тінь свого розчарування… Такі, як ти-не чесні, не відверті, Хвальбу і наглість носять, як медалі. Але в складній життєвій круговерті- Вони перемагають у фіналі. Таким, як я-життя ламає крила. Вони не носять титулу принцеси. Такі, як я-все […]...
15. Надія Ковалюк – Будує ніч для неба свій гарем Будує ніч для неба свій гарем Із зір-іскринок, вічних полонянок, Що мерехтять, як тисячі знамен, Аж поки їх не викраде світанок. Виконують громи небесний хіт, Симфонія дощів мене чарує… Як лицарі, збираючись в похід, Дерева одягають листя-збрую… А я-до щастя міряю стежки,- Вони ж такі безмежні і безкраї… Шукаю свою долю крізь роки, Як макову […]...
16. Надія Ковалюк – А слово – то найбільша в світі сила А слово – то найбільша в світі сила, Йому ніколи не скінчиться строк. Воно людині обпікає крила, І водночас – підносить до зірок. Буває тихим, наче шелест листя І голосним, як ухкання сови. Буває, як сльоза, криштально-чистим, І руйнівним, як спалахи грози. Буває – закарбується на серці, Що вже не змиє течія років. Буває – […]...
17. Надія Ковалюк – Я так хочу забути тебе Я так хочу забути тебе, Бо здається, що далі – вже прірва. Відчуваю, що годі уже, Але пам’ять – така непокірна. Надто важко тепер підвестись, (Я фатально спіткнулась об тебе). Наче зірці, що падає ниць – Не сягнути повторно до неба. А на п’яти вже ніч наступа, Скоро сон мене вкриє вуаллю… Напоїш ти мене […]...
18. Надія Ковалюк – Запропонуйте нам любов, чоловіки! Запропонуйте нам любов, чоловіки! Не розбивайте наших люблячих сердець! Вас возноситимуть до неба всі жінки, І не шукатимуть, де товщий гаманець. Запропонуйте нам любов, а не інтим! Ми ж – в Бога крила украдем, собі на гріх. Як птах поранений, летітимем з одним, А інше – гордо покладемо вам до ніг. І не висловлюйтесь, що […]...
19. Надія Ковалюк – Тремтіли руки, капала сльоза Тремтіли руки, капала сльоза. Ти розтоптав мою невинну душу… Та на плече лягла Його рука І прийняла на себе тую ношу. Нехай пробачить Він заздалегідь, Що з вуст моїх збиратиме отруту, Що загірчить Йому солодкий плід, Бо зрозуміє: ти – ще не забутий. Що не відчує вже Його рука Биття мого схвильованого серця. Хай Він […]...
20. Надія Ковалюк – Чому з тобою, наче на дуелі? Чому з тобою, наче на дуелі? Не стати б твоїм ворогом лишень. Я зачиняю в серце своє двері, Ховаючи його, як ту мішень. Ти цілишся образами, словами, Шукаєш найболючіші місця. Скажи мені, що сталося між нами: Кінець кохання, чи банальна гра? Чому з тобою, як на полюванні? Де ти-мисливець, твоя здобич-я… Напевно, ця дуель буде […]...
21. Надія Ковалюк – Скажи мені, коханий мій, чому Скажи мені, коханий мій, чому У грудях більше Серце не живе? Воно так щиро вірило в весну, Та необачно вибрало тебе… І після тисяч пройдених доріг Та попелу від спалених мостів- Упало без жалю тобі до ніг, Від болю не залишивши слідів. Ти… попіл перетворював в вогонь, Ти… казку про весну розповідав, Ти… Серце грів […]...
22. Надія Ковалюк – А правду між людьми – загнали в “кому” А правду між людьми – загнали в “кому”. Якщо занадто чесний – ти вже “лох”. Тому ми і не віримо нікому, Бо праведним буває тільки Бог....
23. Надя Ковалюк – Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше Я знов торкаюсь твого тіла, наче вперше, Хоч знаю, що востаннє… І нехай. Я заціловую тебе, на мить завмерши, Наповнюю жагою через край. Вуста вустами закриваю на пів-слові. Я знаю, це закінчиться… Нехай… І моє тіло із твоїм – в шаленій змові. Кохай мене, хороший мій, кохай… Я загорну тебе в красу свою жіночу, І […]...
24. Надя Ковалюк – Залишалась хвилина до злету Залишалась хвилина до злету, І здавалося-щастя в руці. Але ти промайнув, як комета І потрапив у руки чужі… Я гадала, що краще-синиця, Ніж у небі-якийсь журавель. Що любов моя-чиста криниця, Не шукатимеш інших джерел… Але птахи даються нам Богом… Переконуюсь вкотре в житті, Що вже краще не мати нікого, Ніж зрадливу синицю в руці!...
25. Надя Ковалюк – Про те, що бУло – не розкаже книжка Про те, що бУло – не розкаже книжка, Ніхто і не згадає ні на мить, Лише здаля заплаче тихо скрипка І десь глибоко в серці заболить… Про те, що буде – знає тільки небо, І час, що відпливає кораблем. На цій землі усе, що ми беремо – В кінці путі те ж саме й віддаєм. […]...
26. Надія Ковалюк – Я повернусь… ти чуєш… повернусь! Я повернусь… ти чуєш… повернусь! Весняними квітучими садами. Коли дощами досхочу нап”юсь, Разом із перелітними птахами. Зів”ють лелеки гнізда на дахах, І роси будуть марити світанком. Коли запахнуть яблуні в садах, Я повернусь… весняним тихим ранком… І цвіркуни прокинуться в траві. У лісовому плетиві ожини Загубить сонце промені свої. Я повернусь… в погожу літню днину. […]...
27. Степан Руданський – Що кого болить Плачуть діти коло тіла! “Мати ж наша, мати! А хто ж тепер нас без тебе Буде годувати? Хто нас буде голубити, Доглядати вдома?” Мужик стоїть, підіперся, Хлипає, сірома!.. “З ким же татко будуть спати?..” Він аж похилився: “Але ж, але ж, мої дітки!..” – І слізьми залився…...
28. Надя Ковалюк – Ну от і все, хороший мій… Іди! Ну от і все, хороший мій… Іди! В моїм житті ти був всього лиш гостем, Усі ми по природі, як вовки – Тікаємо, якщо затІсний простір. Ти знаєш – я не втримую людей, Бо що минуло – те вже не воскресне, Хто має йти – той все одно піде, Закутавшись у куряву словесну. Ти знаєш, […]...
29. Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – Ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ – Гірка дружина. Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку – Неначе із-за хмари […]...
30. Надя Ковалюк – Ти знаєш, мам Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль, Розріджена дощем і тихим болем, Вона в долонях, як бджолиний рій, Що вабить медом, а насправді – коле… Вдягала з Ним намисто із зірок, Крильми любові пеленала небо. До щастя, мамо, впала я за крок, За мить єдину до воріт Едему. Якби хтось знав, де саме упаде […]...
31. Надя Ковалюк – Синьоокий малюк, ангеля білолице Синьоокий малюк, ангеля білолице, Своїй мамі щовечора пише листа, І не знають ці очі, не відає серце, Що колись непотрібним для неї він став. Запорошений снігом, дитячий будинок… Тут втрачають слова своє значення й суть, Коли руки простягує кожна дитина Й щиро вірить у те, що її заберуть. За вікном колискову співають їм птАхи, А […]...
32. Надя Ковалюк – Хороший мій, я знов тобі пишу Хороший мій, я знов тобі пишу В думках своїх чуттєві телеграми. У них – я зір із неба не прошу: Скажи мені, що буде далі з нами… Колись ти перед вибором стояв Серед доріг, стежок і поворотів. Колись ти у минуле відступав, – До мене ж – залишалось десять кроків… Я все пробачу… та не […]...
33. Надя Ковалюк – Колискова На хмарах-конях янгол в небі скаче, Перевертає місяць горілиць І сни із нього струшує дитячі На крила найбіліших в світі птиць. Летять вони крізь зоряні фіранки, Крізь тіні блідолицих ліхтарів, Щоб білосніжним дотиком до ранку У снах казкових гріти малюків. Ти зморено притулишся до серця, Розвіють руки мамині печаль Й мелодією спокою пройдеться По струнах […]...
34. У кого украдено щастя? (за однойменною драмою І. Я. Франка) Творчість І. Я. Франка – надзвичайне досягнення нашого літературного слова. Він написав першу українську соціально-психологічну драму – “Украдене щастя”. П’єса написана на основі народної “Пісні про шандаря”. У драмі змальовано трагедію життя головних героїв – Миколи Задорожного, його дружини Анни та жандарма Михайла Гурмана. У кого ж із них украдено щастя? Анна ще змолоду любить […]...
35. Надя Ковалюк – Ще пам’ять минулі обрАзи колише Ще пам’ять минулі обрАзи колише, Та я не шукаю вбиваючих слів – Вони найколючіші і найстрашніші, Коли вимовляє їх той, хто любив. Я знаю слова – смертоноснії стріли, Що замість мішеней влучають в серця, Злітають із вуст, обпікаючи тіло, Надовго, можливо й на ціле життя. Я знаю і ті – вітрюгани скажені, Що здатні усе […]...
36. Надя Ковалюк – Як часто я задумуюсь над тим Як часто я задумуюсь над тим, Чи є на світі люди незамінні… Якщо немає, то з яких причин Я згадую про тебе щохвилини? Людське життя – найбільше із чудес, Це подарунок, з чорно-білим бАнтом, Та хтось післав любов нам із небес, Щоб на землі її коронувати… Ми бігли стрімголов в її полон І піднімали білий […]...
37. Надя Ковалюк – Забулось… Відболіло… Відлягло Забулось… Відболіло… Відлягло… Не б’є вже по руках розчарування. Невидимою ниткою вплело В моє волосся слід твого кохання. Не переймайся… Більше не болить… Дощів із сліз у мене вже не буде… Єдиний крок, всього лиш тільки мить- І в натовпі – людей втрачають люди. Не треба слів… Вони такі пусті… Я вижила без тебе, навіть […]...
38. Надя Ковалюк – Ані слова. Ні звуку Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь – Щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам’ятала. Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь, І забути цю мить мені вічності буде замало. Я тебе не побачу ніколи, і ти мене – теж – Щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду, […]...
39. Віра, надія, любов Бажаєш, що незнане, Що невідоме, З тугою серця дрижить. Блакитний цвіт зів’яне, Углиб потоне, Більше не хочеш вже жить. Забий стрілою смуток Та біль глибокий, Вір і надійся знов. Бо щастя – це трикутник, А в нім три боки: Віра, надія, любов. 29 березня 1932 р....
40. “Братия и дружина! Лучше погибнуть, чем быть пленным” Величайшая патриотическая поэма “Слово о полку Игореве” посвящена не победам, которых немало было в истории русского войска, а страшному поражению, в котором князь впервые в русской истории оказался пленным, а войско почти совсем уничтоженным. Читая “Слово”, мы видим опасность, суровую действительность, Русь, страдающую от многолетних междоусобных войн князей и опустошительных набегов половцев. Русским князьям не […]...