Олек Ніколассон – АЕ IV (Феодали холодного лену)

Related posts:

1. Олек Ніколассон – Битва при дар-даеллі І зібрались війська попід мурами, Попід мурами дар даеллі, І, здавалось, солдати – зажурені, Хоч вони ще із ночі в хмелі… Кожен знав: битва буде останньою. Кожен знав, та сміливо ішов, І не вірив, що ранок застане їх І що вітер овіє їх знов. Вранці ріг заспівав, табір будячи, Закликаючи в битву іти. “Аби виспатись, […]...
2. Олек Ніколассон – З ікони пантеїста дощ сочиться З ікони пантеїста дощ сочиться, Стікаючи по кепці прямо в душу. Ранкові перехожі – сонні лиця; Самотність у юрбі – як жаба – душить… Дорожня сумка здавлює долоню, У плеєрі – Бурзум із Луперкалем Останні клапті сну в мені хоронять. Цей літній дощ, як Більбо, має жало. Вагон півповний – буду оптимістом, В кутку чудове […]...
3. Олек Ніколассон – Уявляєш? Уявляєш? Травень, година шоста, і призахідне сонце гладить вікна, А автобус котить собі на захід, несучи тебе до рідного міста. Ти ніколи в ньому не будеш гостем, твоє місто – вічне, і ти в нім – вічний; Ти ніколи там не відчуєш страху. І тебе повітря в обійми стисне. І тебе вітатимуть всі будівлі, кожна […]...
4. Олек Ніколассон – друзям дитинства Ми були, напевно, богами, Як згори дивились на місто – А воно стелилося дрібно, На шістнадцять поверхів нижче. Ми були овіяні снами – Літні діти з літнього тіста, Знаючи лиш добре і рідне, Те, що не змете і не знищить… Ми тоді сміятися вміли Набагато краще, ніж зараз, На своїм Олімпі стояли Й бачили довколишні […]...
5. Олек Ніколассон – Коли настане мій час Коли настане мій час, хай буде, скажімо, листопад, Аби на чорних полях уже не лишалося збіжжя, Хай небо сталлю меча розбудить дощі і потопить Кордони сухих плям, знищуючи розбіжності Між сушею і морями. Хай звірі і неперелітні Птахи зберуться до мене, очікуючи поживи. Душа летітиме прямо угору, дорогою літа, До самого краю сцени, що за […]...
6. Олек Ніколассон – Напиваюся, як у дешевих фільмах Напиваюся, як у дешевих фільмах, Самознищення – шлях до найвищих істин, Посипаючи рани морською сіллю, Залишаю свій мозок чистим. Кожен вечір вливає у мене холод, Випиваючи душу по чайній ложці, Вітер злий. вітер січня вбиває кволих. І чіпляє їх трупи на груди – Брошки. Якось порожньо. навіть, скажу, не “якось”. Я – як пляшка, повна […]...
7. Олек Ніколассон – Колискова малим містам Всі малі міста вночі однакові – Павутина вулиць в тиші й темряві. Колісниця дня з сухими баками – На парковці, за нічними землями. Кроки гучно б’ють – там-тами спокою, Місяць щось під ніс собі мугикає – Щоб вірші складати в нього роки є, Доки ми розмінюємось криками. Стоквартирні новобуди-вулики (Вікна фосфорують – радіація) Вже покрились […]...
8. Олек Ніколассон – Я прожив цілу сотню життів Я прожив Цілу Сотню життів: В літню спеку від сонця Мене Ховали Вінтерфелла стіни високі, Товсті, Давні башти, Крипти у темних підвалах. А коли, навпаки, сніги мели Наче в тому ролику “Фрозен Трона”, Я заходив У гамірні “Три мітли” Разом з Гаррі, Роном і Герміоною. І коли Хотілось Рубанути з плеча, І лишитись без імені, […]...
9. Олек Ніколассон – Cтабілізуй життя, влаштуйся в офіс Стабілізуй життя, влаштуйся в офіс, Заведи сім’ю – тобі вже двадцять. Назавжди затям: Важливий – спокій, Тебе не вб’ють, якщо битви сняться. Відречись від мрій, Припини писати – На хліб і сіль цим не заробиш. Багато пий. В анонімних чатах виливай біль черговому роботу. Видирай очі за жирний кусень. Відкладай на тачку і на квартиру. […]...
10. Олек Ніколассон – Просто живи: ходи по вулицях Просто живи: ходи по вулицях, зустрічай захід, люби січень, У високій траві шукай кулі, монети та інші ознаки вічності, Говори мало, а більше – слухай, усміхайся людям, птахам, бідам, Що тебе спіткали. Молися духам, і вони будуть тобі віддані. Захищай слабших, шануй мудрих, та не дай себе їм ввести в оману, Поважай вайшіїв, як і […]...
11. Олек Ніколассон – діти попелу, діти руйнації Діти попелу, Діти руйнації, Щасливе покоління дев’яностих – двотисячних… Коли нам виповнилося тринадцять, Ми думали, Чорт, Куди уже вище! Під сонця блиском Найбільшою відстанню Здавалась поіздка в село, До бабусі… В сімнадцять покинули рідне місто, Бо мусили. Діти змін, Покоління розчарувань і надій, Ми мали обладунок зі зверхності і спогадів, Написавши на форзаці “Ходжу по […]...
12. Єлизавета Замана – ця осінь зустріла нас холодом Ця осінь зустріла нас холодом, А ми так мріємо про бабине літо… Зігрівай мене своїм подихом І нам разом буде на диво тепло. Я хочу цю осінь у твоїх обіймах І щоб ти читав мої вірші у кожну ніч тиху Давай, як у наших улюблених Фільмах – ловити зорі на моєму даху Така холодна осінь […]...
13. Іван Андрусяк – над косовом сміється білий сип Тарасові Мельничуку Над косовом сміється білий сип Яка заангажована принада А ти його прийми і вознеси Рожденний акы азъ во чреві ада Це алергія на звіриний крик Загубленого колеса в баюрі Це плаче серед паші вільний бик Сопе коняка загнана в алюрі І я сопу і сохнуть три хрести І під кущем похована корова І […]...
14. Іван Андрусяк – осінь вечір пора вмирати Осінь вечір пора вмирати Голос кришиться на вітру Сон раптовий як алігатор Підкрадається угору Теплий місяць до ока липне Над повіками нависа Відчувати жага велика Червоніти їдка краса Осінь вечір пора безлика І нікого щоб застеріг Що немає на світі лиха Зрозумілішого за сніг Одержимішого за листя Присоромлене до гілок Правильнішого особисто І вірнішого за […]...
15. Осінь Я шепочу, щоб не розбудити осінь, Щоб не полились із неба ріки. Я до тебе усім серцем хочу, Я до тебе, але в тебе ліки, Від кохання. Вже давно приймаєш, Знаєш, це все рівносильно зраді. Я без тебе звісно не вмираю, Але у житті погасли фарби. Я кричу, щоб розбудити осінь, Щоб вона сльозами світ […]...
16. Таня-Марія Литвинюк – Ми поза сезонами Ми поза сезонами осінь співає соло Ховаємо руки в кишенях неначе золото Неначе на пальцях мозолі думки дозовано Зіниці розширені волосся електризоване Дзвінок телефону здається ми поза межами Ми поза мережами кількість вхідних обмежена У стоптаних мештах півночі по місту вештались Кидаєм під ноги пожертви і тіні зрештою Обличчя шарфами вітрами губами долонями Повітря торкається […]...
17. Гострі кігті інертно відпустила осінь Гострі кігті інертно відпустила осінь, Інтерпретувала їх у листопадний сніг. Навіть в аскетизму затряслися кості І саме осіннє сіре сумно пасмурніло небо. Я шкандибаю калюжами узбіччя, Передімною караван нових-чужих авто. Я хочу просто так поглянути тобі у вічі. Поруч нікого. Бінокулярно: Капелюх, Пальто, Пальто, Пальто…...
18. Богдана Лапченко – Фарбованим літом сміються троянди Фарбованим літом сміються троянди, Заплакали стиха сумні небеса. Розтанула осінь, не знаючи правди І тільки блистіла в травиці роса. Стискалося серце і гупало в грудях, Лиш осінь холода зайняла думки. Не клич мене знову – ми більше не люди, Ми тільки поставлені поруч крапки. Фінальні історії тихі й безжальні, Неначе любов не ходила в садах. […]...
19. Наталя Гуркіна – Сніжна казка Знову сріблом місто сяє, І повітря аж дзвенить: Сніг літає, сніг кружляє, Сніг під ніжками рипить… Поцілунками вкриває Любі щічки дітвори Сніг співає, обіймає, Розсипаючись згори....
20. Павло Тичина – Осінь така мила Осінь така мила, Осінь Славна. Осінь матусі їсти несе: Борщик у горщику, Кашка у жменці, Скибка у пазусі, Грушки у фартушку. Осінь така мила, Осінь Славна. Прийде, поставить: Мамо, спите? Підведуться мати: – Це ти, моя доню? – Я ішла все лісом, Дуб мене за хустку, Він хотів догнати, Борщик однять! Осінь така мила, Осінь […]...
21. Володимир Сосюра – Блукає осінь. Безгомінням Блукає осінь. Безгомінням Цвіте її очей блакить, І у садах під вітром синім Багняний плащ її шумить. Вона мете сумні алеї, Де пада золото руде, І важкогривий кінь за нею На чорнім поводі іде. Вже на квітках іней – не роси, І недалеко вже до дня, Як сяде осінь жовтокоса На чорногривого коня, Востаннє гляне […]...
22. Микола Руденко – Голос За вікном – ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це – знову спізнююсь до школи?. – Сину, прокидайся. Вже пора. І холодний піт. І так неждано Порадієш: це лише у сні. А чого б радіти? Що не дано Знов побігти в школу по стерні?.. Йду свого довершувать урока: Слід хоча б […]...
23. Марта Тарнавська – Зимова казка Замаяні снігом дерева І ніч, як день, А вітер в обличчя шле вам Дзвінки пісень. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі нам до ніг. Білий сніг – дар небес, Світ увесь – світ чудес. Полинемо в парі з тобою В чарівний край, Де білою вкриті габою Весь сум, одчай. Білий сніг, білий сніг Сипле зорі […]...
24. Павло Мовчан – Сніги Ой, як пахнуть сніги! Голова захмеліла, І, учадівши, всох серед снігу будяк. Під ногами, поглянь, навіть тінь побіліла І біліє, біліє в очах березняк… Кім’ях снігу летить у безодню зіниці І, маліючи, тане в її глибині, І зникають у небі побілені птиці, І минають, минають раховані дні. Ох, як пахне життя! Особливо – минуле. День […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
26. Дарина Брильова – Осінь. Ще тепла, гучна Осінь. Ще тепла, гучна Б’є в мої тихі скроні. Я не занадто сама, Я незнайомка недолі. Примха моя чи жарти? – Листя мені як зорі.. Йду крізь вогні й напасті, Осінь стрічаю нову. Ми з нею зовсім чужі, Тільки волоссям схожі! Осінь, прошу, відведи, Звідси деньки негожі. Я тобі вірити зможу, Норов твій не клястиму.. […]...
27. Наталя Гуркіна – Зима Стало небо розсипати Сніжно-білий пух, Отже, треба одягати Шапку та кожух. Бігти швидко на подвір’я – Там вже дітвора. Сніг неначе біле пір’я, На дворі зима!...
28. Павло Мовчан – дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки впали, ніби бренькіт, Упали так, як кінь з тремтливих ніг. І відізвався голосом тоненьким Гарненний день і тлустий, тлустий сніг. І було дивно (навіть смішно стало): Товстезний сніг, а голос […]...
29. Микола Вінграновський – Вже неминуче буде сніг Вже неминуче буде сніг З хвилини на хвилину… Завіє сніг і наш поріг, І в полі бадилину. За ногу вхопить вітер дим, А сніг і дим завіє, Ще й білим язиком твердим Прилиже дим, як вміє. Хвоста розпушить курці сніг І пожене за вітром, Останні яблучка із ніг Зіб’є із віт над світом. До айстр […]...
30. Семенко Михайль – Осінь Осінь похмура йде Хмари дощі тумани Осінь у серце веде Смуток нежданий Холод суне німий В душу вповзає мла Осінь серпанок густий Ти принесла Ради не дам собі В серці моїм мовчання Спогад ридає в журбі Давнє кохання. 24. VIII. 1913. Київ...
31. Ода до прийдешнього – Маланюк Євген Дні Твої скалічено криваво, За туманом мерехтить мета… Так обридла підозріла слава, Так гнобить нещадна самота. Вию псом на мертвім полі бою, Стережу сей попіл і кістки,- Знаю, Бог розсудить нас з Тобою: Сходять зерна, пружаться ростки. Під морозним вітром – біла тризна, Сніг сліпить, вирує рівнина,- То встає озимина залізна, Крізь крижаний сніг – […]...
32. Ольга Анцибор – Сніг Твої сліди засипав сніг. Ти був в моїм житті, чи снився? Твій образ наяву чи в сні В тумані сивім розчинився? В моїй душі щемка печаль, Сум, гіркота і спогад грішний, І жаль мені, так щиро жаль, Що сніг засипав погляд ніжний. Не бачу вже твоїх очей, Лиш голос чую в телефоні, І тане шал […]...
33. Павло Мовчан – Знаки Німіння снігу, білість воскресальна, І час розтягнутий, мов гумовий, бринить, І підступаються все ближче друзі дальні, І, мов чаїнка в склянці, кожна мить Спливає з денця пам’яті печально. Адже прожито все – без вороття, І каяття нічого не поверне, Бо, мов полова, дні летять, летять: Порожні жмені – вивіялись зерна… Обличчя друзів в дзеркалах снігів […]...
34. Герасим’юк Василь – Мою смереку хто послав на муки? Мою смереку хто послав на муки? Сніг а неї обтрусив – ховав свій слід. І пада сніг з її колючих віт На голову мою. В порожню сутінь Ховаю погляд… Хай порветься нить Одвічна. Вже не попіл калатає, А сніг… Але вини не відчуває Душа. Прощення ні в кого просить....
35. Таня-Марія Литвинюк – Руки мої порцеляна Руки мої порцеляна скільки нам років Господи Скільки потрібно любовей і губ до найближчої пристані Скільки доріг хоч приблизно молитв і гордості Треба пройти чи відчути вітрів і пристрастей Вулиці міста не чують не бачать Господи Сірий асфальт кращий друг і ніхто не зайвий Тіло моє на мотузках – аж плечі згорбились В небо моє […]...
36. Юлія Кириленко – Палає осінь золотом багряним Палає осінь золотом багряним, Струмує венами калинове вино. Моє тепло ввійшло в меридіани, В моїй душі розбурхане дніпро. Сумує осінь, слізно листям плаче Про те, що зледеніло на устах… Її жахають погляди незрячих, Що янгола не бачать на плечах. Шукає осінь серце небайдуже, Щоб взимку руки холод не скував. Та не знайшла, дощами терпко тужить, […]...
37. Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую Забутий вже сюжет: Злітаю, потім падаю І рухаюсь вперед. Проте назад обернена Душа моя давно, І вишилося тернами Дороги полотно. І на весь голос подумки Кричу, аж горло рву; Рахую дні, як сходинки, І падаю, мов звук: Безодню чую спиною, Очима – глибину. До тебе, люба, лину я, Хоч […]...
38. Маріанна Кіяновська – Я хочу не знати про тебе Я хочу не знати про тебе, що ти не один. Я хочу нічого не знати – щоб легше забути. Я постіль стелила – неначе ламала жасмин. І був на губах дивний присмак – пелюстки? цикути? Все добре, все добре, ти ж знаєш – прийшов і пішов, Все добре, все добре… На відстані тисячі років Не […]...
39. Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
40. Боденчук Богдан – В цей зимовий вечір В цей зимовий вечір вона телефонує до мене. Говорить, що її все дістало, що їй погано, Чекає, коли прийде тепло і буде листя зелене. Люди холодні, як лютий, зникли під ранок. Сьогодні тільки сніг тихо говорить під її ногами, Серце зимове болить, як простуджене горло. Час витікає із кранів, не знаючи, що буде з нами. […]...