Павло Мовчан – Сон

Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі…
І той вогонь, що тіло п’ятнував,
Палив нутро… Я на щоці чув сльози…
Напевне, плакав, а чому – не знав…
Крізь штори світло рівно струмувало,
Годинника вихоплюючи з тьми,
І кожна стрілка, піднята, мов палець,
Здавалась застереженням німим.
Спинився час? Чи серце зупинялось?
Не міг я навіть пальцем ворухнуть,
І плоть мою, мов литу із металу,
Немовби руки чиїсь владно гнуть…
І я не знав, яка моя провина,
Чим завинив, навіщо каяття?
Нутро горіло, крижаніла спина,
Немов раптово лопнула хвилина
І обірвалось уві сні життя…
Але чому, чому свідомість
Була, мов скло, чистісінька, ясна,
І холодом проймала невідомість,
І холодила беззмістовність сна?..
І я чекав терпляче на світання,
А з’яви образу знайомого мені,
І очі, нахолоджені чеканням,
Ушнипились в годинник на стіні.
І раптом голос – ніби хтось заплакав;
То, в муках роджене, кричало немовля,
І я заплющив очі на подяку,
І чув, як срімко кружеля Земля.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Хронологічна таблиця галина пагутяк.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Сон
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.