Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле… “



Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле,
А лінія долі все глибше долоню січе,
А без ліку птиць у тобі, загніздившись, поснуло,
Обтяживши пам’ять, як дощ, що зіперсь на плече.

На плівці водиці лежу немовлям у купелі,
І небо важкого мене не підійме ніяк,
Хоч коло за колом заточують чайки веселі,
Та тінь лиш ковза по обличчю туди і навспак.

Метелик майнув і пилку натрусив на все тіло,
Та хвиля лизнула – для злету й пилинки нема.
І тільки із денця очей споночілих
Пташина по пташці зрина.

Невже ж ти спустошишся так, як шпаківня,
Бо навіть минуле заснуло тебе полиша?
Пронурив життя, як негоду осінню:
Зостався лиш кокон, а де ж бо поділась душа?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сочинение про кабинет географии.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле… “