Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно… “



Ти – світла далечінь, простелена рівнинно,
Прозора та дзвінка, немов погожа днина,
В тобі блакить лунка і крила журавлині,
Співучі павутини пряде твоя рука.

Люблю тебе, о земле! Твоє пречисте лоно
Остуджує мої натруджені долоні,
Наснажує мене, як трави на осонні;
Тепло твоє у жили щохвилі затіка.

Наперекір вогню і подихам пустелі,
Тебе зволожу я, щоб рунь зросла весела.
Зіжну, і змолочу, і хліб знесу в оселю,
Аби далеких друзів на свята закликать.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)




Допис дискусійного характеру.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно… “
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.