Павло Мовчан – Стремління



Я так тягнусь до тебе
Що стогін може лише мислитись
Наче криничка у лузі –
Не зауважений ніким
Сам у собі й для неба
Ти ж – в кожній крапці зримості
І слух скасовано задля стремління
Туди до зглиблення
Там де і “є” і де “нема”
Ой розчинитись пучками губами
І втанути зомлінням в тебе
Навіщо зір навіщо слух та мова
Остання крапля розуму
Задля благання – гасне
Ти – всеприймаюча – потульно-незабута
Твердим у плинне
Схлипом ойкнуть в сутінь
Щоб волокном шовковим
Пройти і поснувати жили
Й не визирати із твоїх очей
Своїми –
А через тебе бачити себе
А через “ти” – єдине


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Я дивлюсь в твої зіниці вірш.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Стремління