Павло Мовчан – Спалахи



Стоять, немов після посвятства,
Дерева, світлі, мовчазні,
І щедро роздають багатства
Сухій осінній стороні.
Я і собі підставив жмені –
Хай капле золото й бурштин…
Але летять скарби повз мене,-
Рука ж, пожадливо-нужденна,
Вхопила декілька жарин;
І, відсахнувшись, біль струсила,
І, мов згадала давні дні,
Труснула дерево щосили –
Вогні посипались рясні.
І губи, спалені в гарячці,
Прошелестіли:- Часе мій…
Хоч по пропаленій позначці
Мої урази зрозумій… –
Та не страшна вогню пороша:
Цілуючи вогонь, збагнеш,
Що все чистішою виносиш
Щоразу душу із пожеж.
Бо в чистім полум’ї згорає
Все, що прибилося за рік.
І ти до тесаного раю
Доступишся й жбурнеш в засік
Оплавок срібний, олов’яний
Чи жужелицю із долонь…
Але чому нестерпні рани,
Де цілував тебе вогонь?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Текст мій улюблений міфологічний герой.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Спалахи