Ронделі – Тичина Павло

Related posts:

1. Павло Тичина – Там тополі у полі Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс). З буйним вітром, свавольним і диким, Струнко рвуться кудись в далечінь… Йду в простори я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання-ридання бандур… Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня). І […]...
2. Павло Тичина – Вітер з України Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – Рев! свист! кружіння! І вже в гаю торішній лист – Як чортове насіння… Або упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі – Ух, як стремлять вони по рельсах, . Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії […]...
3. Золотий гомін скорочено – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил, Пішли по місту. Предки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють […]...
4. Золотий гомін – Тичина Павло Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
5. Світає – Тичина Павло Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
6. Павло Тичина – На майдані коло церкви На майдані коло церкви Революція іде. – Хай чабан! – усі гукнули,- За отамана буде. Прощавайте, ждіте волі,- Гей, на коні, всі у путь! Закипіло, зашуміло – Тільки прапори цвітуть… На майдані коло церкви Посмутились матері: Та світи ж ти їм дорогу, Ясен місяць угорі! На майдані пил спадає, Замовкає річ… Вечір. Ніч. 1919...
7. Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
8. Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
9. Павло Тичина – Три сини Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди […]...
10. Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
11. Хто ж це так із тебе насміяться смів? – Тичина Павло Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Виростали діти в хаті, як в гаю, Без ясного сонця в рідному краю. Накипіла злоба, сповнились серця – Гей, курки спустили в матір і отця! Хто ж це так із тебе насміяться смів? Хто у твоє серце ніж загородив? Засівали поле […]...
12. Я утверждаюсь – Тичина Павло Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – А сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І […]...
13. За всіх скажу – Тичина Павло За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій Всього мене обняв, […]...
14. Павло Тичина – Партія веде Та нехай собі як знають Божеволіють, конають, – Нам своє робить: Всіх панів до ‘дної ями, Буржуїв за буржуями Будем, будем бить! Будем, будем бить! Адже це уже не дивно, Що ми твердо, супротивно, Владно устаєм. Ми йдемо походом гідним, – Всім пригнобленим і бідним Руку подаєм! Руку подаєм! Оживляєм гори, води, Вибудовуєм заводи, Ростемо […]...
15. На захист миру – Тичина Павло (НА ВСЕСОЮЗНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИХИЛЬНИКІВ МИРУ В МОСКВІ У ВЕРЕСНІ 1949 p.) Браття! друзі! Побратими! Дні які в нас ясні, чистії А в буржуазії – ніч… З почуттями із святими Ми в Москві зібрались вмісті, Щоб за мир піднести клич. Хоч з країн ми й різних світу – В нас одна мета, едина: Жити в здруженій […]...
16. Біля озера у лісі – Тичина Павло Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. … Що це в тебе на брові? […]...
17. Павло Тичина – Енгармонійне ЕНГАРМОНІЙНЕ ТУМАН Над болотом пряде молоком… Чорний ворон замисливсь. Сизий ворон задумавсь. Очі виклював. Бог зна кому. А від сходу мечами йде гнів!.. Чорний ворон враз кинувсь. Сизий ворон схопився. Очі виклював. Бог зна кому. ЕНГАРМОНІЙНЕ СОНЦЕ Десь клюють та й райські птиці Вино-зелено. Розпрозорились озера!.. Тінь. Давно. Косарі кують до сходу. Полум’я квіток! Перса […]...
18. Павло Тичина – Кукіль Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм не жаль. … Сіло собі край вікна, Засунуло пучечку в рота, Маму визирав. А мати лежить посеред улиці з півхунтом Хліба у руці… Над двадцятим віком Кукіль та Парсифаль....
19. Павло Тичина – Плуг Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
20. Павло Тичина – Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
21. Павло Тичина – Вітер Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блиском! ударами!) За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук. Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг) У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! Й […]...
22. Павло Тичина – Антистрофа Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще не є революція. Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила. Своє на дні душі лежить. Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи? (1919-1920)...
23. Павло Тичина – Не знаю і сам я, за що так люблю Не знаю і сам я, за що так люблю Безщасную тую Вкраїну мою? За що так кохаю? І що у їй є? – Нещасний народ, його гірке життє: Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать! За що ж так любити, за що так кохать? Не знаю, не знаю! – але я люблю, І сили свої всі […]...
24. Де тополя росте – Тичина Павло До тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п’янить… Жито шепче мені, Як привільно навкруг, І тремтить вдалині Й потопа виднокруг… Гей, простори які. Любо-мило землі: Де не глянь – колоски Та всі в злоті-сріблі. Де не глянь – колоски Проти […]...
25. Павло Тичина – Одчиняйте двері Одчиняйте двері – Наречена йде! Одчиняйте двері – Голуба блакить! Очі, серце і хорали Стали, Ждуть… Одчинились двері – Горобина ніч! Одчинились двері – Всі шляхи в крові! Незриданними сльозами Тьмами Дощ… 1918...
26. Павло Тичина – Подивилась ясно Подивилась ясно,- заспівали скрипки! – Обняла востаннє,- у моїй душі.- Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді. Заспівали скрипки у моїй душі! Знав я, знав: навіки,- промені, як вії! – Більше не побачу,- сонячних очей,- Буду вічно сам я, в чорному акорді. Промені – як вії сонячних очей! 1918...
27. Павло Тичина – Один в любов Один в любов, а другий в містику, А третій в небо, де орли… І от якомусь гімназистику Вкраїнську музу віддали. І от перебивають копію З солодких руських поетес. Ідуть з утопії в утопію І називають це “Sagesse”*. А справжня муза неомузена Там десь на фронті в ніч суху Лежить запльована, залузана На українському шляху. Чого […]...
28. Павло Тичина – Зразу ж за селом Зразу ж за селом Всіх їх розстріляли, Всіх пороздягали, А мертвих насміхали, Били їм чолом. Випала ж зима! Що тепер всім воля, Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема. Як зчорніла ніч – За селом світило, З співами ходило, Берегло, кадило Безневинну січ....
29. Павло Тичина – Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух, – Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім – всі планети. Я був – не Я. Лиш мрія, сон. Навколо – дзвонні згуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки. Прокинусь я – і я вже Ти: Над мною, підо мною Горять світи, біжать світи Музичною […]...
30. О Космосе великий наш – Тичина Павло О Космосе великий наш, Безмежжя розпрозорене! Ми із Землі блакитної Мчимо у далі зоряні. Ми всі до тебе звикнемо, Раніш ти був відчужений. Далеко ми проникнемо! Наш вік – такий напружений! О Земле, наше золото! Ще людство в нас розколото, А буде ж жить родиною Братерською, єдиною. А буде ж чисте в прагненнях, Не зле, […]...
31. Павло Тичина – Не дивися так привітно Не дивися так привітно Яблуневоцвітно Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовково, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози – Будуть знову сльози! Встала мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці… Що скажу їм? – все […]...
32. Павло Тичина – Скорбна мати І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами! Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно! … людське серце До краю обідніло. ІІ […]...
33. Я кличу тебе – Тичина Павло Той сад, і ніч, і зорі – Де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, Зі мною ти рада йшла. А в серці – мов крик… А серце розривалось, Бідне, прощалось З тобою навік. Ти їдеш в далекий край… Прощай, люба, Прощай! Ой строгий життя закон: Востаннє глянь з вікон,- Я кличу тебе весь час, Життя […]...
34. Павло Тичина – душа моя – послухай! Душа моя – послухай! – Як яблуня в цвіту. Моє життя, – кохана, – Мов срібнотканий сон. Життя моє – молитва Всевладниці Красі, Горіння – розцвітання В огні квіток-думок. Я стежу за хмарками, Ловлю їх світлий сум. Ах, серце ж те все в пісню Чудову переллє! Як ніч розкриє книгу – Я радо йду в […]...
35. Павло Тичина – до кого говорить? До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії Прилинь до мене на Вкраїну. Я задихаюся, я гину. Я покажу тобі такії речі В однокласовій ворожнечі. Я покажу всю фальш, всю цвіль Партійно-борчих породіль. А братні зуби? дружній зиск? Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали, Ми б знали, що […]...
36. Павло Тичина – Ой не крийся, природо Ой не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш… А чогось так сичі Розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж ти – як буря із […]...
37. Павло Тичина – Як упав же він з коня Як упав же він з коня Та й на білий сніг. – Слава! Слава! – докотилось І лягло до ніг. Ще як руку притулив К серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить Отаку зиму. Гей, рубали ворогів Та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, Чорний ворон-птах. Вдарив революцйонер – Захитався […]...
38. Похорон друга – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
39. Як дуб із вітровієм бився – Тичина Павло Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: хай грім гримить – Дуб […]...
40. Весна (з Баратинського) – Тичина Павло Весна, весна! Яка блакить, Який кругом прозор! Садками ходить брунькоцвіт, А в небі – злотозор. Весна, весна! Який там гон На крилах вітерка? – То в вишині біжить, зника Хмар-хмарова ріка. Шумлять згори шум-пінярі; Ріка своїм хребтом Несе торжественно вперед Веселий, скреслий лом. Ще синій ліс не взеленів, Але квіток проріст Уже підняв і розрізнив […]...