Анатолій Лупиніс – Ми випрягли волів
Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.
На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів – суцільний живопліт.
Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде… після.
Життя триває. Точиться війна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Анатолій Лупиніс – Покритка Тарасе, батьку, підійми чоло. Поглянь на свою милу Україну. Немало зим і весен відгуло. І пил покрив прабатьківську руїну. Кривавий пил. Ні, ні, не спали ми. Звивалися потоптані знамена. Хиталися підвалини тюрми. Не вмерла ще, – Співали ми натхненно. Співали рано. Розірвав той спів Багнет із нами ж викутої криці. Летіли кулі в марноблудство слів. […]...
- Анатолій Лупиніс – Золоті ворота Асфальт в жагучих обіймах сонця Важко дихає, вгинається під ногами. Дерева з обтятими віттями – Каліки дерева. Квіти, закуті в бетон, Позбавлені пахощів квіти. Люди, уярмлені Молохом, Загнані в щільники люди. Золоті Ворота шляху, Обтятому з обох боків. Загратовані Золоті Ворота На шляху, що веде в нікуди. Увійдеш з одного боку – Вийдеш в нікуди, […]...
- Анатолій Лупиніс – Моя повстане Україна Моїм милим дівчатам, Дбайливим помічницям, Патріоткам, Корпус Волі Під скрес Московської руїни, Під лицемірство каяття Моя повстане Україна До віковічного буття. Кайдани, що в кремлях кувались, На шпальтах набували дзвін, Під фарисейський лібер-галас Вкраїна, звівшися з колін, Жбурне на торжище лукавих: Діліть сувери-сувенір, Замість точить кату топір! Народам – Воля! Волі – Слава! Київ, Лук’янівська […]...
- Андієвська Емма – Натюрморт в світоглядовому ростині (сонет) Сікач, селера, миска дерев’яна, В якій зеленоока, в смужку риба. Зіжмакане повітря, дошка груба, Стіл – кінські ніздрі й зернята кавунні. На боці кахлі – бугая ревіння По кубику спресоване у ребус, Судомить й речі – чіткість, як хвороба, І – тільки – німби – сферу коливання. Світанок кинув ступку і товканчик, Одяг прозорість, як […]...
- Андієвська Емма – Вігілії XXXII Із книги Вігілій Вхід? Брама смерти? Світловий пілон? Не обрій, а суцільний – в гніздах – хрускіт. Й ледь – річище і тінь від тамариска. Світ – перекотиполе і полин, Ліхтарня. Пристань. Водяна пила Півмісяця, що – помисли – на ряску (Тлін – чи неіснування гумореска?), І тиша у пітьмі, як ацитилен. Як тяжко душу […]...
- Висоцький Анатолій – Зацвітай садочок (Збірка) 1963 рік, видавництво “державне видавництво дитячої літератури УРСР” ЗАЯВА Уже я вивчив букви всі – Зробив велику справу. Сьогодні вранці знову сів, Щоб написать заяву. Пишу, щоб знали і в Кремлі, І хочу попрохати: Я прагну першим од Землі До Марса стартувати. Ракета в мене є своя. Вона у путь готова. На цьому і кінчаю […]...
- Качан Анатолій – Світанок року (Збірка) Вірші та загадки ЧАЙКИ НАд ПОЛЯМИ Як повіє Із Криму теплом, Будить трактор Поля за селом. Цілий день Із димком голубим Білі чайки Кружляють над ним. І вирує За плугом рілля, Наче слід Од гвинта корабля. СІЙСЯ, РОдИСЯ Знову сівалки в полях Трудяться з ранку до ночі, Знову на теплих вітрах Жайвір у небі тріпоче. […]...
- Ірина Лахоцька – Липнево-Медовий Лоскоче літо лагідністю лип, Мрійливо мружить мАківки медові. Лягає легко липня логотип Мереживами мальв між матіолій. Ласкаво ллють ліхтарики лілій Мелодії майбутніх медозборів, Лише легенький літній лиходій Миттєво мочить медоносне море. Летять листками липня літодні, Мішечком м”яти масово минають, Лишивши ліки літа лісові, Меліс межу між мантій молочаю. Лоскоче літо лагідністю лип, Мандрує мить малюнками […]...
- Анатолій Качан – Щедре сонце З неба сонце променисте Зливою лилося На зелене буйнолистя, У дзвінке колосся. Ціле літо по краплині Сонце ми збирали, Обережно у корзини, В кошики складали. Зашуміли в косовицю Ниви урожайні – Це забили у пшениці Крилами комбайни. Трактори заскиртували Сонячне проміння, І над полем заблищало Срібне павутиння. Все тепло своє за літо Сонце розгубило, Ним […]...
- Анатолій Качан – Крилате насіння Кружляє над нами Насіння крилате, Радіє насіння, Що вміє літати. Це клени високі З осінньої гілки Синів проводжають В далеку мандрівку. І згадують сумно Дерева бувалі: Колись і вони Над землею літали! – Ми знову знялись би, Як наше насіння, Та роки не ті, І тримає коріння… Кружляє у небі Насіння крилате, Радіє насіння, Що […]...
- Анатолій Качан – Листи із саду Щодня через леваду, Через кленовий міст Шле яблунька із саду Мені за листом лист. Сьогодні на світанку Дізнався я з листів, Що яблунька-мерзлянка Боїться холодів. Із в’язкою соломи Подався я у сад І яблуньку знайому Закутав аж до п’ят – Щоб у зимову пору На ніжнім стовбурці Не обгризали кору Морози і зайці. Шле яблунька […]...
- Анатолій Качан – Польова дорога Червоним золотом із груші Останнє листя потекло. Останній трактор з поля рушив, А птиця стала на крило. Давно відпахла медуниця, У підземеллі спить ховрах. Лише не спиться, не лежиться Глевкій дорозі у полях. Вона то журиться за колосом, Що відшумів, немов прибій, То пригадає перше колесо, Що прокотилося по ній. Було це літо урожайне: Потоком […]...
- Пльшиков Анатолій – Зоряний рибалка (Збірка) 1972 рік, видавництво “Веселка” СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ Заглянуло сонце В голубе віконце. Мама дзеркальце взяла І на сонце навела, Повернула трохи вбік, На підлогу зайчик – скік! І давай гасати. А за ним – зайчата. Ось вони, вухаті, Бігають по хаті, А кирпата донька Ловить їх в долоньку. ЧАРІВНІ САНЧАТА В мене, як не говори, Чарівні […]...
- Павло Мовчан – “Світліє корою прожилля беріз… “ Світліє корою прожилля беріз, Їм сила незрима напружує віття: Цей смуток звідкіль, що до кістя приріс? Невже починаю старіти? Скупішають рухи, і важчає крок, І світло вбираю обличчям всезрячим. Як ніздрі лоскоче квітневий димок! І як безсоромно я плачу… Чому проминає усе? – не збагну, Хоч мудрий і все розумію; І радісно б треба стрічати […]...
- Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – Розгортаються до лету: Птах, що імені не має, Із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, Колись роблену з лозини, Покладу її на лук – Доганяй швидку пташину. У прошиту в шибці дучку Я угледжу, що за страх: На засушену колючку Наколовся жовтий птах. І синенька цівка крові, Наче […]...
- Михайленко Анатолій – Живі камінчики Казки про хлопчика Олежика ХЛОПЧИК, ЯКИЙ ХОТІВ БУТИ МЕТЕЛИКОМ Ми сиділи з Олежком у траві над озером. Світило сонце. Над травою літав метелик з химерним візерунком на крилах. У голубих Олежкових очах відбивалися сонце, небо й озеро. А також барвистий метелик. Ми обидва милувалися ним. Ось метелик сів на пухнасту рожеву квітку конюшини… і раптом […]...
- Альбіна Смолянська – Коли місто покриє Коли місто покриє суцільний килим туману, І навколо не буде нічого, крім листя й води, Ти почуєш заледве вловиме звучання органу: Це тебе моє серце покличе, це твій поводир. Ти вслухайся у тишу, звучатиме тільки для тебе Ця мелодія поклику долі з моєї душі. Коли місто зіллється туманом землею із небом, Не збивайся з дороги, […]...
- Анатолій Давидов Реферат Анатолій Давидов. Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім’ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі “Знання та праця”, був головним редактором журналу “Барвінок”, потім – директором видавництва […]...
- Анатолій Дімаров АНАТОЛІЙ ДІМАРОВ (1922 р. нар.) У гроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім’я Анатолія Дімарова вписувалося повільно й важко. Принаймні, офіційне його визнання припізнилося на два десятиліття, коли брати за точку відліку 60-ті роки, впродовж яких одна за одною виходили частини роману “І будуть люди” (1964, 1966, 1968). Лише за останню – “Біль і […]...
- Блакитна дитина (скорочено) – дімаров Анатолій Коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв. Син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла. Мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так […]...
- Кралицький Анатолій – Біографія Кралицький Анатолій Федорович народився 12 лютого 1835 в селі Вишні Чабини (нині – в Словаччині) в багатодітній сім’ї священика. Навчався у монастирських школах та в Ужгородській духовній семінарії. З 1858 року працював учителем, а з 1869 року і до кінця життя – ігуменом Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря. Анатолій Кралицький друкувався в різних виданнях Будапешта, Відня, Москви, […]...
- Дрофань Анатолій – Біографія (1919-1988) Анатолій Павлович дрофань народився в місті Ічня на Чернігівщині в сім’ї залізничника. Батько письменника був завзятим мисливцем. Багато років він головував у місцевому товаристві мисливців та рибалок. Маленькому Толі нерідко випадала нагода побувати з батьком на полюванні, посидіти біля вечірнього вогнища, заночувати під копицею пахучого сіна. В Ічні хлопець закінчив семирічку, відвідував музичний і […]...
- Хорунжий Анатолій – Біографія Анатолій Мефодійович Хорунжий (5 листопада 1915-1991) – українській письменник, прозаїк. Анатолій Мефодійович Хорунжий народився 1915 року в селі Мало-Михайлівка на дніпропетровщині. Рано став допомагати батькові орати, сіяти, копати. Трудове життя розпочав арматурником на заводі, згодом співробітничав у районній газеті. Бажання отримати добру освіту, здобути улюблену спеціальність привело А. Хорунжого в Харківський інститут журналістики. У роки […]...
- Качан Анатолій – Біографія Анатолій Леонтійович Качан народився 16 січня 1942 у селі Гур’ївці, що лежить у пониззі Бугу, на Миколаївщині, у сім’ї токаря місцевої МТС. Коли підріс, любив слухати батькові оповіді про те, як колись, ще до війни, у їхній МТС на оцих ланах золотої пшениці знімали славнозвісний кінофільм “Трактористи”. Від батька взяв відчуття землі, селянську мудрість і […]...
- Бортняк Анатолій – Біографія Анатолій Агафонович Бортняк народився 27 квітня 1938 р. в с. Олександрівка Тростянецького району в учительській родині. дитинство майбутнього письменника пройшло в с. Жабокричі Крижопільського району. Картини, які він бачив хлоп’ям, надовго закарбувалися в пам’яті, а з часом були відтворені в поезіях. Животіння в окупованому селі, приниження, бомбардування, спалення сусіднього партизанського села Павлівки… Пам’ятає Анатолій, як […]...
- Давидов Анатолій – Біографія Народився А. давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім’ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. деякий час був на комсомольській, партійній роботі. далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі “Знання та праця”, був головним редактором журналу “Барвінок”, потім – директором видавництва “Молодь”. А. давидов […]...
- Шиян Анатолій – Біографія Анатолій Іванович Шиян (5 квітня 1906, Борисовка – 1989, Київ) – український письменник, член Спілки письменників України від 1936 року. Народився 5 квітня 1906 року в слободі Борисовці (нині смт Бєлгородської області Росії) у родині селянина-маляра. Тут він закінчив трикласнупочаткову школу. З 1924 року працював санітаром, а потім аптекарем в Борисовській народної лікарні. В 1925 […]...
- Камінчук Анатолій – Біографія Анатолій Камінчук народився 1939 року в Києві в сім’ї службовця. Коли почалася війна, його батько – Семен Камінчук – пішов на фронт – в 1943 році загинув у боях під Житомиром. Мати, Марина Федорівна, разом із сином переїхала у село Луб’янку (Бородянський район Київської області) до свого батька Федора Івановича Петренка, де потім Анатолій закінчив […]...
- Дімаров Анатолій – Біографія Письменник Анатолій дімаров народився 5 травня 1922 на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім’ї учителя Андроніка Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки заради безпеки дітей розлучилися: мати вказала що чоловік помер, змінила документи і дала дітям своє дівоче прізвище. Анатолій виріс під прізвищем дімаров. У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932-1933. Юнак, після закінчення […]...
- Костецький Анатолій – Біографія (1948-2005) “Вітаю вас, мої славні і хороші книголюбчики та казкознавчики… “, цими словами майже кожного ранку упродовж кількох років вітав, як ніхто по своєму, слухачів популярної радіопередачі “Пригоди славнозвісних книг” Анатолій Георгійович Костецький. Усе, що написане цим письменником, неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з дітей. А все це тому, що Анатолій Костецький […]...
- Анатолій Свидницький – Біографія Анатоль Патрикійович Свидницький (Петриченко) (*1834-†1871, Київ) – український письменник, громадський діяч і фольклорист, народився в с. Маньківцях Гайсинського повіту, на Поділлі, в родині священика. Народився в с. Маньківцях Гайсинського лов, на Поділлі, в родині свящ. Учився у Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському (з 1851) і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського університету, що його […]...
- Журналіст і митець Анатолій Марущак Реферат На тему: Журналіст і митець Анатолій Марущак На терені мистецької України журналіст і телеведучий Анатолій Марущак натхненно працює не перше десятиліття. Стійкий нахил до саморозкриття у творчості, до творіння виявився у нього давно, ще в підліткові та юні роки, й пов’язаний з Одесою. Писати вірші він почав, навчаючись у школі. У старших класах показав […]...
- Юлія-Ванда Мусаковська – Чотири стіни Чотири стіни, і глухо неначе в танку, І це фіолетове плаття старе, як світ Воно пам’ятає перші наші світанки, Де липи, немов обурені пуританки, До нас простягали кістляві долоні віт Чотири стіни, і фото заплющить очі, Бо парко, бо тисне у скроні йому картон І я забуваюся… просто забути хочу Неголені щоки, зовсім дитячий почерк […]...
- Іван Андрусяк – вода і дощ – істоти невмолимі Вода і дощ – істоти невмолимі Жива їх сіль і мова їхня рання Потрапили такими молодими Оскомами на наші поїдання Заходьте в дім а в домі ні краплини Заходьте в сад надокучати осам Заходьте в дно насипано людини По горло там по гору там по осінь Нас не минути пізно бути просто Стирати букви вгризені […]...
- Семенко Михайль – Поезопісня Згрібайте жар руками голими Хапайте хвилю світову Степами вдаль біжіть розлогими Шукайте казку там нову Пливіть в човнах по морю синьому Знайдіте царство вічних змін Людина жах і біль свій кинь йому Бо все ж ти завжди тлін. 27. XI. 1913. Петербург...
- Наталя Гуркіна – Струмочок Серед лісу наче змійка Струмок малий в’ється, В нім водичка життєдайна Радіє, сміється. Ну, а сонце променисте Береги лоскоче, Дно пологе, кам’янисте Обігріти хоче. Над струмочком невеличким Низенько схилюся, І холодної водички Із нього нап’юся....
- Андієвська Емма – Відхилення З горлянки випурхнув й – під шкіру – горобець, Щоб перебути поштовхи озону, Що – сквапно – в переміщеннях підземних Гробницю, яку – досі ще – раби. Все зупинилося, а пам’ять вигріба Доріжки, що – жорства, газон, лоша і замок, Початок літа, де наклались зими, Рулони скла, що – в надрах ще – вербу. Як […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Павло Мовчан – “Нервовий подих свідчив вічні злидні… “ Нервовий подих свідчив вічні злидні… Він часто дихав – хату зігрівав, З якої світу білого не видно: Навколо муром виросла трава. І тільки стежка спрагла до криниці Збігає стрімко і верта назад… І соняхи рябі та темнолиці Блукають жебраками поміж хат… Дух зубожіння, виснаження часу, Прикметний день безглуздої доби, Коли нещадно нищиться прекрасне І топчуться […]...
- Катя Гуйван – а в Тернополі знов обіцяють примарні дощі А в Тернополі знов обіцяють примарні дощі… Я одну за одною… Тобою… Собою… Зимою Замотавшись у шарфи й плащі По підмерзлих калюжах Ми разом з юрбою Пробігаємо наскрізь в шаленому ритмі… Вночі Відкриваються вікна із пАчками нових початих… І горнята щербаті Цокотять черепками, Шукаючи правди в душі… А її для обох, за відвертість, Нема звідки […]...
Толерантна людина твир зно.