Герасим’юк Василь – Ранкова пастораль
Розвиднювалось. Ми пішли косити
За грунь. А нам навстріч несли трембіти
Чоловіки з присілка – хтось помер.
Була ще тиша.
Та ранкова тиша,
Коли трава сама себе колише,
Бо вітер спить іще у тьмі дерев.
Чи мервою притрушене, чи сиве
Поганське передсвітло млисті гриви
Лісів наскельних на старих верхах
Вичісувало леготом, думками,
Тому тінь птаха, що майнув над нами,
Зняла цураві лахи хмар, як птах.
Тонке джерельце скочило у вічі:
Втекло із ночі, ткалось на обличчі –
Ми падали і гладили траву.
Трава
Немовби в наших мріях і надіях
Розвиднілось, як на кішню нову.
І стало чути, як дитина плаче,
А потім крик.
Ми йшли на крик дитячий.
За стайнею на яблуні низькій
Тремтіло хлопченя мале, руками
Обнявши стовбур, наче шию мами…
Тонке джерельце з наших мрій, надій.
Ягнята й вівці збилися докупи,
Навпроти них завмерли ми, як слупи…
Баран аж від скарлючених кущів
Немовби для смертельного двобою
Щоразу розбігався й головою
О стовбур яблуневий бив і бив.
Баран барана в люті б’є до смерті.
А чим його погладив проти шерсті
Невже ця худобина скаженіє
Тому лишень, що яблунька не вміє,
Сердешна, відступити хоч на крок?
Він звір.
Кров залила осклілі очі.
Вже й сам гатити в дерево не хоче,
Та хтось його кидає знов і знов.
Заточується вже!
Він нас не бачить,
Хоч пирскає й на нас його гаряча,
Скажена, темна, клекітлива кров.
Сказав хтось: “У шаленстві здохне скоро,
Бо відступать не вміє, хоч про сором
Не відає…
А я б його забив,
Щоб не пропали газдам туша й шкіра
І щоб малий не впав на роги звіра”.
І, взявши ніж,
До яблуні ступив.
Повіяв вітер, і проміння перше
Обмило нам обличчя, вітром втерши.
І весело було б, якби не страх
Від того, що ніколи наші страхи
Не зможем зняти, як цураві лахи,
І закопати на старих верхах.
Пішли ми далі тихо, як за гробом…
Світ, що в стражденне древо лупить лобом,
Відкрив хлоп’як з малої висоти.
Йшли мудрі, ніби з нами все було вже,
І здохнути,
До тями не прийшовши,
Все ж веселіше,
Аніж далі йти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – Пастораль ХХ сторіччя ЛІНА КОСТЕНКО ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. А степам будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, Рохне поза вільхами кабан. Із гніздечка випаде яйце… Та не це спостерігай, не це! Ген схилив султани очерет. Поза ним – гіллястий мінарет. В нім зелений хлюпає вогонь, А кора, […]...
- Герасим’юк Василь – Мов китиця плодів зелених на Мов китиця плодів зелених на Гіллі, тремтіли ми на древі ночі. Не джерело внизу, а вишина З-між верхніх віт лякала наші очі. Прийшов брунатний звір І воду пив, О стовбур терся спиною крутою. Й листок поворухнутися не смів – Лиш ми зірвались: падали з тобою. Таке буває у страшному сні. Такого уві сні не може […]...
- Пастораль Пастораль (лат. pastoralis – пастуший) – різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, де мовиться про цноти сільського життя на лоні природи, підкреслюється стилізація простоти. В П. на першому місці – умовність: від уявного золотого віку, вільного від соціальної нерівності, до надто чуттєвого світу шляхетних пастухів, пастушок та невишуканих умов їхнього життя. Класичним взірцем цього […]...
- Герасим’юк Василь – де ті царі, що підуть з пастушками Де ті царі, що підуть з пастушками, Коли зоря засвітить ув очу? Мовчать сніги над нами і під нами. На стіл різдвяний ставимо свічу. Нам вистачило страху правди й бомби. Нам, кинутим у світ, як на прорив, Про віру, що вернулась в катакомби, Волхви звістують. Наче хтось просиві Куди ми йшли, коли зоря погасла, До […]...
- Герасим’юк Василь – Балада Прокажені, брате. Колокільця Знов озвались… Застеляй столи. На тобі нема живого місця. Застеляй столи – ми вже прийшли. І тебе ніхто не буде чути, І себе не буде, Бо в один Келих ми насипали отрути. Вибирай. Хто добрий на почин? Ти шепочеш: “Господа побіймось… “ Та береш найпершим І – до дна. Не боїшся тільки […]...
- Герасим’юк Василь – Оглядаючись На тій горі вітри збивають з ніг, Сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата Стоїть собі. Ніхто в ній не живе. Я чув, що люди ті давно померли, І нині в хаті розгулявся вітер Такий, як скрізь, бо хата вся – зі шпар: Найбільші – двері, вікна, а в найменші […]...
- Герасим’юк Василь – Маріє МАРІЄ, За мертвими виють пси. Так виють, ніби за тими, Що вмерли у всі часи, Й між ними – ми. Не за ними. На сивому тлі трави Тонко, мов конокради, Проціджують ніч волхви Імені твого ради. Тут виють до ранку пси За мертвими й за живими На грані, Бо голоси Їхні Кажуть очима. Заплющуй очі… […]...
- Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали На тесаних столах, що в землю уросли, І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, Що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений цей смак, та невтоленна спрага: На випині стегна дріма моя рука, І молоде вино по жилах, наче брага, Гуляє і серця у грудях відмика. Обридливо бринить в порожнім кухлі муха… […]...
- Герасим’юк Василь – Над нами інший лік епох Над нами інший лік епох, Душі і праху. Ми світ поділимо на двох. Безмежжя – птаху. Мені – в узорах давніх меж – Поля-полотна. В якому часі ти живеш, Душе безродна? Заліг он на найближчій з нив Й шипить, сновида: “За нивку цю весь піт пролив Мій дідо в жида”. Помер той дід і той […]...
- Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
- Герасим’юк Василь – Мотив Блукав і світу білого не бачив, На велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, Поникло враз, бо ти збагнув тоді, Що не його – тебе було замало Йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у ті веселі […]...
- Василь Герасим’юк – І строфи переставиш, як валізи І строфи переставиш, як валізи. Одну таки залишиш – і не ту. І буде ніч. І хтось таки прилізе. І принесе вино і самоту. Розмова у диму, немов ікона – В тих сповідях тебе рятує знов Раптова, чорна трубка телефонна, Таких же вимагаючи розмов. Так, ніби захищаєшся… Навіщо? Вкрай сміхотворна кожна із атак. І розійдуться […]...
- Современная пастораль В. П. Астафьева Автор повести “Пастух и пастушка” сам определил жанр произведения – “современная пастораль”, таким образом, определяя его смысловую композицию: столкновение сентиментальности (пастух и пастушка, чувствительность, неповторимость любви) и суровости войны. В центре повествования – взвод под командованием лейтенанта Бориса Костяева. Весь сюжет умещается в несколько дней (после расставания Бориса и Люси пропущено некоторое время, которое можно […]...
- Человек и природа в повести А. Адамовича “Последняя пастораль” Русская литература последних лет все чаще обращается к общечеловеческим проблемам: человек и его место в этом мире конечность человека и конечность вселенной; в литератур5 все чаще появляются эсхатологические мотивы популярными становятся мифологические образы (образ распятого Христа) и т. д. Современная литература как бы оглядывается назад, обращаете к опыту прошлого; идет переоценка ценностей, и чаще всего […]...
- Христина Головко – Я і ви, і вас, і вами Я і ви, і вас, і вами Хтось із вами наугад Я ж саджаю молитвами Щастя сонячного сад Я і ви, і нас із вами Хтось із нами навпаки Я чекаю між містами Затаївшись-пошепки Я ви, і вас, і вами Хтось зі вами вже на ТИ? Ми жанглюємо словами Ми збираємось іти Я і ви, […]...
- Повстання – Еллан-Блакитний Василь Андрієві Заливчому I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом – п-ббах! – […]...
- Герасим’юк Василь – Не про всіх запитав. Розказав … Не про всіх запитав. Розказав Не про всіх – ще залишив для брата. Із холодних космацьких отав Нічка встала – настала розплата. І судді поміж них не було. І коротким був вік супостата. І снігів поміж них намело. … Хтось потрапить у пастку для брата....
- Монархи – Симоненко Василь Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: – Ми – символ доби. – Хто не з нами, той против Бога. – Хто не з нами, той проти всіх.- І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством […]...
- Герасим’юк Василь – Коли моя мати заходить до церкви Коли моя мати заходить до церкви, Вона нікого не помічає, Доки іде на своє місце. Вона зупиняється Маленькою дівчинкою, Майже прозорою У золотому повітрі Під склепінням Маленької карпатської церкви. Дівчинка оглядається І, коли впевнюється, Що її мама Стоїть позаду, Одразу бачить усіх. Вона вже знає, де хто стоїть. І все вона чує: Як тонко виводить […]...
- Василь Симоненко – Жорна Натуга на руках, Від втоми чорних, Здувала жили, Ніби мотузки. Каміння клацало зубами В жорнах, Жувало жовті зерна на друзки. І сіялось не борошно, А мука… При тьмяному мигтінні каганця Жіночі ніжні Материнські руки Тягли за ручку Камінь без кінця. Журливо мліли очі сумивиті, І борошно, Мов біла кров, лилось… Це все було В двадцятому […]...
- Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця Ми закопувались доти, Доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева І стали над нами. А потім прийшли пси І вили над нами. А потім принесли дівчину І в неї була одна рука. І ми зимували так, Як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос Воскрес!”, Наша однорука весно. Нарешті ми втекли, […]...
- Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
- Герасим’юк Василь – душпастир Він – паша і пастух. А ми – навкруг, Порядні, зняв, отож, реміння з шиї, І ту крамолу, що спочатку – дух, Знов дарував. І кожен розуміє. Ми п’єм вино – то крівця не його! Ми хліб їмо, бо не його то тіло! На це нам досить розуму свого. І нам хоч це принаймні зрозуміло. […]...
- Василь Герасим’юк – Мотив МОТИВ Блукав і світу білого не бачив, на велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, поникло враз, бо ти збагнув тоді, що не його – тебе було замало йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у ті […]...
- Герасим’юк Василь – … І заклинання мольфарів … І заклинання мольфарів Промовив бахур. І знову не почули слів, Хто ждав метафор. Лиш забрязчала тьма оков, І знову – галас, Щоб тільки з кров’ю лиш любов Заримувалась. Відходить та – з його отав… І побратими. “Господь із нею, – прошептав. – Господь із ними”. І тільки мати ледь жива На всі Карпати. Де […]...
- Герасим’юк Василь – Хтось грає за лісом на скрипці Іванові Остафійчуку Хтось грає за лісом на скрипці. Спасіте його. Чи скрипку з-за шраліса чути? Та швидше з могили. То вічний був ліс. В тому лісі потоки шуміли. Вони відійшли в свою землю до роду свого. Ми всі з того лісу. Нас тяжко шукав сатана. Ми вийшли з потоків і впали з потоками В праліс. […]...
- Герасим’юк Василь – Він і нині скрипаль Він і нині скрипаль, Хоч висихає мозок у кістках, Коли стрічає писану, пожеристу, Особливо барванину, яка жалить кожного, Бо найперша прокинулась і виповзла з нори, А до тої ночі, коли зацвіте папороть, Ще далеко. Тонко, тонко на скрипці… Ми не хотіли більше випробувань – Ми опорядили його туди, Куди й кінь не ірже – Сам […]...
- Герасим’юк Василь – Все відбулося Все відбулося. Вже пора й додому. Знов, правдолюбці, бачив, слухав вас. Ви нагадали: “Бавитись не час. Все по живому, хлопче, по живому”. О, ви зуміли правду воскресити, Допоки молоді “ні се, ні те”, Й тепер з безсмертним співом летите До гнізд, в недавні роки міцно звитих....
- Герасим’юк Василь – Щороку Щороку Сивими осінніми досвітками Ми із’їжджалися у Косів На торги. На другу богородицю Ми сходили з полонин, А в неділю сідлали коней І сивим осіннім досвітком Їхали на торги. Ми викохали маржину на продаж. Ми брали із собою своїх жінок, Щоб вони вкрили всю торговицю Килимами і веретами, Ліжниками і всім на світі – Хай […]...
- Герасим’юк Василь – Верхи й ліси вже хтось нашепотів Верхи й ліси вже хтось нашепотів Своїми віршами… Не шумом вічним Я сповнений, а спійманий на відчай Незнаним гулом і слідами слів. Його не чую ще, але гілки Уже відхилені – пройшов між ними. Ми ще не вороги й не побратими. Стежок нема ще в нього. Навпрошки Ось повійнуло – по душі якраз! Ще перед […]...
- Герасим’юк Василь – На березі він вогонь розклав На березі він вогонь розклав. Петро в човні не знаходив місця І кинувся в море, добрався вплав Апостол, що тричі його зрікся. На землю ступив, хитку від сльози. Стрічає, цілує Син Чоловічий. І мовить: “Ягнята мої паси”. Говорить тричі. Та перша Воскреслого бачила ти. Не зразу впізнала, від сліз незряча. Встав з гробу І з […]...
- Герасим’юк Василь – Удосвіта – вірші Удосвіта – вірші. Слова молоді, Хоча й непривітні. І ти прошепочеш отак, як тоді: В сімнадцять, у квітні. І знову запахнуть, і знов зазвучать Твої розповиті. Кому ще потрібна така благодать У сивім столітті? Немов не набридла ця пісня стара В старому сторіччі, Коли настає благодатна пора І душі калічить....
- Василь Стус – За читанням Ясунарі Кавабати ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ Розпросторся, душе моя, на чотири татамі, або кулься від нагая, чи прикрийся руками. Хай у тебе є дві межі, та середина – справжня, марно, невіре, ворожить – молода чи поважна. Посередині – стовбур літ, а обабоки – крона. Посередині – вічний слід (тінь ворушиться сонна). Ні до неба, ні до землі […]...
- Павло Мовчан – Край плеса Темні пасмуги вітру рябили ріку І до берега йшли – очерет хилитався, І ритмічно, як подих, на рівнім піску І твій час, і ти сам відбивався… Одночасно він ймення чиєсь розсипав І піску нагортав у бляшанку. А на тебе дивилася річка сліпа, Ніби чула твою лихоманку. Прохолонув і світ, і підсинена кров, І двобічно листки […]...
- Герасим’юк Василь – першого зову вівчаря Першого зову вівчаря І не тільки тому Що над ним сіяла зоря Двадцять століть тому Що був першим кому благу Ангел вість передав А тому що ягня пастуху Бог на руки подав На зорі йорданського дня Розповийся глуха Душе Бо задушить ягня Що було без гріха...
- Микола Вінграновський – Наш Василь Пам’яті Василя Симоненка Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі дніпра З 28-ми […]...
- Павло Мовчан – “Шум вітру згасав… то спалахував зримо… “ Шум вітру згасав… то спалахував зримо, То ніби зазубрини лісу рівняв, То наче чіплявся повісмами диму За вістря ялини і стовбур хитав… Я в паузах подмухів чув своє серце І думав про ритми небесні й земні: Пульсують під снігом самітні джерельця, Бо сила життєва завжди в глибині. Та й смертна потуга завжди в серцевині – […]...
- Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс Все ж озирнувся ліс – Я вже й не кличу – Спинився і стоїть. І я заснув… Немовби хтось Погладив По обличчю – Отак я прокидатися забув. І все ж дано. І хай ця мить лукавить. Та що ця мить! – цей день, Цей рік, Цей вік. І все ж Мені повірить ліс. І навіть […]...
Розповидь про мойх друзив.