Павло Мовчан – Гуцульський малюнок

День наваливсь:
Під тиском світла
Повигинались вікна.
День пхавсь
У колибу,
День натискав з усіх боків.
І вже на сонячних канатах
Балансували в світ смереки.
Кинув я руки
На Карпати
І обіперся,
І хилитнулася земля замерзла, –
Обсунулась, мов спогад, враз
Говерла.
А праліс виставив у світ
Пенькові жерла.
І день дзвенить, як дзвін при шиї вівці,
Та довготканий виповза потік,
Показуючи сонцю роздвоєний язик…
Сухий гуцул
Примружив пильне око
І продивляє аж за пруг землі.
Він бачить все,
Він все руками чує:
І кедра міць, і топірця вагу,
І зойк смерек,
Котрі летять у звори,
Хапаючи востаннє
Зеленим ротом
Шматки повітря.
Він бачить все…
У нього очі – гавані.
Я запливаю в них, як чорна тріска,
Як шматок кори
Обдертої смереки.
День тисне, день іде, але проходить мимо.
Лиш капле світло з вус
Та ниткою потік снується через око,
Як через вушко голки…
Стоїть гуцул і все руками чує.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір людина майбутнього.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Гуцульський малюнок