Павло Мовчан – Зупинка



Вже дихають вирієм крила лелечі,
І тінь прохолоди все довше лежить
У тебе в ногах. І згинаються плечі,
Так наче поважчала неба блакить.
В сусідськім дворі відбуяло весілля:
Спориш весь затоптано, вибитий тік,
І жовтий листочок, немов на похмілля,
Кружляє, танцює востаннє за вік.
О часе біжучий, на хвилю спіткнися,
Незримий годинник у серці спини…
На що сподіватись деревам чи листю?
Що коло почнеться нове із весни?
Та півнячий глас полум’яно-окличний
Немов запевняє: все буде як слід.
Щомиті вода прибуває кринична
І міниться в барвах золочений світ.
З-за хмари лляної прорізався промінь,
Ріденьку траву аж до дна просвітив,
І тінь твоя в землю вросла, наче корінь,
Та час хилитнув: ну хутчій відпусти!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір ким бути чи яким бути.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Зупинка