Павло Мовчан – Бухенвальд
(Фотографія хлопчика перед стратою.
З циклу “Музейні експонати”)
Неопалима купина! Запалена ще з ночі.
Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі.
І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив:
Вчорашній день і нову близь,
І очі жаром налились, і став весь світ гарячим.
Палає шлях, і білий кінь
Обвуглив в леті груди,
І, розпорошуючи тіні, йдуть обгорілі люди…
А серед них мій побратим,
Що спалений був зранку –
Він жорен вогняний котив
Через майдан до ганку…
Він раптом глянув у мій бік
Жаринами із-під повік, і замахав руками,
І товщу простору пропік,
Що холодів між нами.
А я… я вуха затулив, щоб голосу не чути,
Та він долоні пропалив
Розпеченим жар-прутом.
Я тільки чув: вогонь гуде – аж полум’я регоче…
І я лечу до тих людей, спитати щось їх хочу.
Мов паперовий, взявсь вогнем, на вітрі попелію
І бачу: коло кам’яне попереду біліє.
І холодом палючим б’є
Від колеса-недвиги,
І знаю, що воно – моє…
Але чому із криги???
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня… “ Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, Розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній Краплиною в струмку, сажинкою в золі… Пелюстки снігові запорошили ганок – То небо відцвіло чи пізній покрівець? Але життя таке, мов розпочався ранок, Торкається повік нервовий промінець. І про який кінець, і про яку погибель Хто […]...
- Павло Мовчан – Впізнавання вогню Шумить вода на перекаті… Чиєсь обличчя при багатті, Мов маска мідяна, блищить, І лиже пломінь язикатий Суху вільшину – та тріщить… Я з відстані тихенько грівся, Долоні в той бік простягав. Вогонь на ноги раптом звівся І хилитнувся, мов впізнав. Це він лизав і стріху, й сволок, Лелеці крила обпалив. Це він у віск впечатав […]...
- Павло Мовчан – Нічний дух І кануло, і догоріло, Слід, наче рану, затягло, І тільки хмара скров’яніла Важке заносила крило Над небокраєм, над селом, Де шлях іще пашів теплом, А в порох з дійок обважнілих Викрапувалось молоко. Дзвенів колодязь ланцюжком, І дух нічний, протерши очі, Вже виглядав з горища ночі. І ріжками так нетерпляче Постукував у жесть гарячу. Все ширше […]...
- Павло Мовчан – Будень Благословен будь, день, сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист, І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги, І зусебіч гуде гудюча глибина… І розумієш […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист; І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступить тобі, бо прикипіли ноги Та й – що не крок – […]...
- Павло Мовчан – За світляним колом Я кликав, та кого? Я плакав безпричинно: З’являвся то вогонь, То холод біло-синій… Хоч розрослася ти На ширину уяви, Але із пустоти З’являвся сміх лукавий… Вуста – то тут, то там – Спалахували й гасли… То жару пекота, То снігу білі пасма… Все вигадка, все – сон, І плач був нереальним: Піски, Тутанхамон І спертий […]...
- Павло Мовчан – Відповідь Покликувач спраглий: чому все, для чого? Як нитка крізь голку, тяглася дорога Крізь серце – і рвалась: вузли на вузлах… Лиш дучка лишилась – гуде на вітрах, Мов випав сучок, і в плоть порожнясту Дощі затікають, негоди крапчасті. Чому?! – покликаю, мов знаю кого. І наче ступаю з води у вогонь. І, жару вхопивши, з […]...
- Павло Мовчан – “Сосни смолисті, вилиті з міді… “ Сосни смолисті, вилиті з міді, Струшують глицю на латаний сніг; Трусять, аби заперечить безсліддя І перекреслити білий поріг… Та й задля чого гнатися в небо, Зміцнювать стовбур, тінь кружелять, Ой безсокира згубо, не треба Кістя точити, серце пилять. З пучок у мене капле живиця, Липнуть долоні до теплих ще пліч. Глибше та глибше в’їдається криця, […]...
- Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини Я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, І приском мерехтять червоні крапелини – Твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо витнув на роду похмурий карбівничий Цю рану – і ввіклав у неї три персти… Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя, І в тріщинах дзеркал не бачить чорноти, Я видихав […]...
- Павло Мовчан – Стукіт Криє затінком суничним літній ліс, Струмує шелест: густіша… крок повільний Уповільнює дорогу, що, стискаючись, все ширша… Підлітає вгору хата, аж за обрій зазирає, Чи шляхи рівніші стали, Від коліс, можливо, довші? Та за обрієм знов обрій… Тільки з вежі часу чути стукіт серця, Тупіт чути!.. Лопотить дитя по стежці, Жінка бульбу вибирає, Яблука об дах […]...
- Павло Мовчан – Братові дмитрові, якого я знаю з розповідей Брате, холодом бузковим змальовано шибки, І щебечуть загадково красномовні ластівки. Нині пустка спить у хаті, розметавшись на всю шир, Засвітивши блямкуватий під бантиною “пухир”. І рука не пам’ятає ані клямок, ні дверей – Тільки попіл відгоряє, розгорта з-перед очей. А було ж – долоні в гривах, у долонях – вухналі, Лемеші блакитноокі, смушок сизої ріллі, […]...
- Павло Мовчан – Рука Тільки й видно було, що руку, А за нею не розпізнати імені, Ані змісту очей, ані жодного звуку. Тільки широка долоня, ширша за світ. Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу. О руко! Няньчиш вогонь, запліднюєш землю І кладеш камінь на межі з холодом, Благословення твоє п’ятиперсте відкриває простір, Вперед простерта – іде… іде… дорога… […]...
- Павло Мовчан – “Трава вереснева прощально-зелена… “ Трава вереснева прощально зелена, І коник, немов з потойбіччя, сюрчить, І дзеркало ставу черленим-черлене За листям кленовим летить і летить. І вітру гребінка, широка, щербата, Вичісує з лісу пташок-недорік, І, ніби кристалик, маліюча хата Сховалась в очах за ворота повік. Та залишків літа тобі не сховати: Ген півень співає, кричить звіробій, Солома співає на гребені […]...
- Павло Мовчан – “Повітряним містком нас доля сполучила… “ Повітряним містком нас доля сполучила, Розпеченим гвіздком єднала руки нам, Та простір розхитавсь, і в глибину провалів То розум западавсь, то день у день зникав. Які такі зв’язки, які такі сполуки, Що рвуться нетривкі клітини і кістки, Лиш виступає кров там, де сіамську руку Вже біль розчленував на дві, на дві руки… Гадалось, що одне, […]...
- Павло Мовчан – Перед світанком День схлянув, як і не було: У вікна вдосталь натекло Важкої сутіні та тиші. І світла кругле помело Під ліхтарем вітрець колише. Гостріша гавкіт у селі, А людський голос пучнявіє, І м’ятним духом від землі Легенько понад шляхом віє. Все водностайнює пітьма, З речей знімає оболонки: Ні верб, ані беріз нема, Всі імена, слова помовкли… […]...
- Павло Мовчан – Камінець Як можна так жити далеко і певно, – На нас-бо чекають спокуси недремні: Пиття-забуття, і життя захлинальне, І день безберегий, і ніч сповивальна, Заснеш – не прокинешся, ступиш – впадеш… Рости, як травина? Авжеж-бо, авжеж… На пожир пожежі, на поглум дощам? Зігнувшись, ламатись сухим пополам? Е, ні… Як же жити? З якого кінця? Дороги розмиті, […]...
- Павло Мовчан – Біля братської могили Незримо, але чітко мінився хмари профіль. В проміжках між дощами спалахували кохви І, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі, Бо, як і ти, уздріли провали чорні в часі. З тих непомітних щілин тягло липкою цвіллю І листя вибивалось несправжнє, побіліле… І чувся плач: “Синочку, гіркий мій полиночку, Чого ж ростеш далеко ти на чужім горбочку?..” Щоб […]...
- Павло Мовчан – Зустріч Чому ти, пташино, тривожишся дарма? Ось зараз я рушу і тінь потягну. Збігають, мов креда з стіни, усі фарби З очей, і чути тривогу лише голосну. Не скоїлось ще, та лихо вже чути, О, як розминутися, пташечко, з ним? Хоч світло іще, але крадеться сутінь, Вогню ще не видно – гірчавіє дим. Хоч прузлик пряде […]...
- Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена… “ В звоях снігу і я прочитав письмена: “Унеправджено світ, і скасовано час!”. Спала нагло з очей повстяна полена, І окресливсь повітря блакитний каркас. Ламле ворон гілляччя сухе на гніздо, Набрякає кора, стовбуриння гуде, Дотліває в долоні іржавий гвіздок, Утрухаючий хрест вже ось-ось упаде. Але тешуться шули і в’яжеться зруб, Гостро півень кричить на стонадцять сторін, […]...
- Павло Мовчан – Карби на камені Снувались крізь шум Лише звуків прожилки, І вітер до білого воду стругав… В ногах шерехтіли камінні обмилки, І морю затісно було в берегах… Ти, водо, Колись могла світ весь пойняти, Вмивала всю скверну з обличчя його, А зараз стискають бетонні лещата, І світ цей, напевне, очистить вогонь. Бо ти не піднімешся, водо, безсила, До скелі, […]...
- Павло Мовчан – Колискова Озираюся: день стертий з пам’яті… Чисто… І стискається тіло, і нуриться в ніч. Страх мов шашіль в тобі. Голос стиснувсь. Випрядається певність, світло котиться пріч. І нема опертя: вовківня та провали, Западаєш в пітьму… А чи виринеш? Ні! І по щілинах тонко ворушаться жала – Чути дотики їхні скупі, крижані. Лише слух тебе й в’яже […]...
- Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба Так тягне холодом хмарин, Що глибше входить сам у себе, Аж чути скрип тугих пружин. І риби скид розводить кола, Аж шкіру брижать дрижаки, І мов клеймом довічним холод Листками випіка дірки. І чути, як ятряться рани Вже на щоках і на чолі, І тліє тіло дерев’яне, Димлять […]...
- Павло Мовчан – Безмежжя Понаджений прихильністю снігів, Ошуканий, спонукуватий криком, Він відчував себе рівновеликим Безмежності, відбитій в люстрах днів. Слід залишав і думав: наповічно, Але вода ішла йому навстрічно, Змиваючи відмітини й відбитки, І обертала машкару трагічну На реготню, що розповзлась на нитки. Щоб хоч крижину зберегти на згадку, Усі струмки він заганяв у гатки, Міняв супротно вперту течію, […]...
- Павло Мовчан – “дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття… “ Стороною дощик іде… Українська народна пісня Дощ окремішно йшов, ворушилось окремішно віття, Відшаровувавсь слух і перетинка тоншала в вусі, Мов лушпиння – смішок, поторкаючи губи, губився, І краями нарозбіж засмічений шлях ворушився. Як не йтимеш – з дощем весняним розминешся І в розлам громовий западешся… Що тобі отой дощ-заволока, Якщо тріщина вуст так глибока І […]...
- Павло Мовчан – Одного весняного дня Віщове дерево гуде дрімотно зранку, Розхильчасті гілки щось креслять нечітке, І пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, Де солодко тремтять березові листки. Та це ж сьогодні день ясних світлонародин: По білому біжать червоні птиці дня, І хмара, що зійшла невмічено зі сходу, Пливе собі, й ніхто її не доганя. І синя тінь […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони Попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – Вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… А води ще нижчі. Та сонце ще нижче за води сіда, Щоб нуритись в темінь і шляхом очищень Пройти, як проходить краплина-звізда. Лежав горілиць, а долоні, безсило Спурхнувши, знеможено падали […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять і серце Від сизого до голубого Одвільгли хмари й дерева, І проступаюча дорога Слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, Насіння з вільхи, будяки І нехолонуча живиця, Що капле, капле в дві руки… В глибоких зморшках зберігає Шорстка кора вологи слід, І моя пам’ять – ні, не має Слідів од проминулих літ. Свідомість спрямлена до крику, Її, […]...
- Павло Мовчан – дощ Не дощ, – а кінь. Гнуздечки брязкотять, То чалий кінь Чвалає темним містом І гречно клонить голову додолу, То сонний Сон вертає вже додому, Гнуздечки срібні випустив із рук. Волочаться… І тільки: дзвінь та дзвінь, – Хтось часто так частує тишу. І зупинився сивий кінь, Лиш чути – Сон спокійно дише, Наморений за довгу ніч…...
- Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
- Павло Мовчан – Спалахи Стоять, немов після посвятства, Дерева, світлі, мовчазні, І щедро роздають багатства Сухій осінній стороні. Я і собі підставив жмені – Хай капле золото й бурштин… Але летять скарби повз мене,- Рука ж, пожадливо-нужденна, Вхопила декілька жарин; І, відсахнувшись, біль струсила, І, мов згадала давні дні, Труснула дерево щосили – Вогні посипались рясні. І губи, спалені […]...
- Павло Мовчан – “Життя благовісне, звеличене смертю… “ Життя благовісне, звеличене смертю, У слові у кожному – кисню ковток; Найменша піщинка тобою всещертна, Обтяжений гнеться к землі колосок. Життя відшароване звуком і змістом Від панцернокрилих і від хробаків; Долоні, пронизані сонячним вістрям, Слова здобувають з-під шару пісків. В любові – спільнота, в землі – заохота, І радість обличчя до ласки дощів. А воля […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, А в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, І тіні на стіні писали розпач свій, І книга на столі лежала, мов сувій… Майбутнє не ввімкнеш і не освітиш долі, Хіба сліпим перстом ковзнеш по сторінках… І думка ледь жива у сонному розсолі Здригнеться – спалахне на мить вогонь в шибках… […]...
- Павло Мовчан – “Від сизого до голубого… “ Від сизого до голубого відвільгли хмари-дерева, І проступаюча дорога слідом торішнім ожива. Листки потрухлі, жовта глиця, Насіння з вільхи, будяки І нехолонуча живиця, що капле, капле в дві руки… В глибоких зморшках зберігає Шорстка кора вологи слід, Та в пам’яті моїй немає слідів від проминулих літ. Свідомість, спрямлена до крику, Її мов вітром продува; Проходить […]...
- Павло Мовчан – “Червінні дні грибного духу… “ Червінні дні грибного духу Поволі скресли, без знаку, Торкнувшись легко тільки слуху Летючим шерхотом в листку. З глибоких нуртовинь небесних Чи, може, з пам’яті – ураз Летке “курли” чомусь воскресло, Не розтривожуючи нас. Ми вільно з хрупотом косили Студну осінню оболонь Й капусту вергали щосили, Що все просилась до долонь. Ну що тут? Пахолодь, не […]...
- Павло Мовчан – Взаємозв’язок Твердішають в пальцях суглоби повільно, Хоч тоншають жили в зап’ясті щодня, Та я відчуваю: у нас є щось спільне З вербою, що зростом усіх обганя. І слів не знаходжу, щоб шлях привітати, Щоб пороху все розповісти про час, Щоб лезом долоні граніт розпечатать І виявить спільність, що зріднює нас. Аякже. Усе пересноване часом. Єднальні волокна […]...
- Павло Мовчан – “Залізною брамою брязнуло місто… “ Залізною брамою брязнуло місто, І простір у очі зайшов, наче дим… Спахає з-під повсті травичка гоїсто, Та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь сльози розмите узлісся, Мов патьоки крейди на чорній стіні. Позаду ж не брама – залізна завіса. А що там? – не видно, не чути мені… Не чути пліток, не видати […]...
- Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих Схвильовану плоть за хвилину озвучить; І ніч насолоди, спожита поволі, Розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, Заносячись вгору на лет лебединий, І витнуть в повітрі осягнуті форми, Щоб солод плавкий пережити повторно. Похмільне вино спучнявіє у жилах, Коли захолоне, і спогад відхлине, І пам’ять твоя, мов блакить […]...
- Павло Мовчан – Зимова дорога Прозор’ям пойнята долина, А де джерела дзвонять радість, – Сніг, наче пера соколині, Лежав розметаний в безладді. І білість бралася сумлінням Від суцвіті, що тліла в глиці; І зріли снігурі зомлілі, Як взяті сонцем полуниці. На аркуші грушевих пахів Плоди викреслювала гілка, І до дзьобів тулили птахи Давно знезвучені сопілки. І відливалися долоні По обрисах […]...
- Павло Мовчан – “Не барвиться, перецвіта… “ Не барвиться, перецвіта Навкружниця у колір диму, І накривають хатній дах Дерева крилами прудкими. І місять листя, наче глину, Бо чути: ноги шелестять, І на березову бантину Саджають діти каченят. Глибшає річищем ріка Під повстю сизого туману, І в житла спокій затіка Дрімотою – безперестанно…...
- Павло Мовчан – На райдузі по Україні Несуть дівчата просту хлібину, Рожевий хліб, На зорях спечений. Пахне всесвітом І руками жіночими. Пахне болем, думками Тараса, Пахне стріхою і дощами, Мій круглий хлібе, Як доля мого народу, На всі боки однаковий. Мій чистий хлібе, Як наше сумління чисте. Дзвінкий мій хлібе, Луниш історією. Насущний хлібе, Як праця наша насущна. (Рожевим хлібом – святим […]...
Порівняльна таблиця маруся чурай та лісова пісня.