Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного… “



Блакитне додалося до блакитного
І засмутилося –
Пригадалось літо,
Мов протяжний поклик.
Ти – на піску!
А погляд закороткий,
Щоб тебе торкнутись…
Та що слова?
Я розповім руками
Про жалі минущі, немов сліпець.
Хай розповідь недовга,
Мов отрути шлях до серця, люба…
Життєву рану я губами стисну,
Щоб сіль не сипалась
І час не запікався.
Я йшов на десять літ попереду,
Щоб вивихнуту душу привчить до муки,
Болем призвичаїть.
І наповнить очі не далечінню,
А зеленим світом…
І озирнувся – ти слідком ступала,
Печальноока,
І співала “гулі”…
О невсипуща муко!
Я шкребу долоні –
Та виступають плями
Твого тепла, присутності твоєї.
А до мойого зору додався твій,
А слово ввійшло в слово
І заніміло,
Чуєш?!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Дума про трьох братів азовських коротко.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Блакитне додалося до блакитного… “