Юрій Андрухович – Вокзал

Отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд
Слідуючи за дороговказами поспішаємо
Крізь тісні коридори між клунками й валізами
Нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням
Повисла запорошена й тьмяна
Флорентійська люстра
Стискаємо спітнілі мідяки як пружину
Шикуємося в безладні черги
Над нами гіпсовий настінній путті десятих років
Дме в позолочений ріжок іноді
Глянемо в бік знудженої блондинки
Що притулившись до колони їсть яблуко
Врешті виринаємо
На пропахлому пивом і трояндами пероні
Когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося
Чи потрапили на своє місце
Аж поки не відірвемось від землі
І м’яко рушимо
Заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть
Перші дерева в приміських лісах

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Вокзал