Павло Мовчан – На кону



Вві сні остережений встав я, забувши
Про пташку, що билась у вікна крильми,
Забув і про збільшену шибкою душу,
Збудився і світлом видіння розмив.
І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра,
Слова виголошував мудрі й чіткі,
І чув, що за мною полює рапіра,
Удару чекав, та не знав ізвідкіль…
І знав, що за спиною чиниться зрада,
Що яму копають комусь грабарі,
Та я пригадав, що у неї вже падав:
Груддя погребальне іскрилось вгорі…
Окапини воскові… лагідний ладан,
І смичуть мотуззя глухі дзвонарі…
І те,

що наснилося, ледве бриніло,
Притінене світлом грудневого дня:
Вже був я теперішній в царському тілі,
З стрілою у горлі вже падав з коня…
… долоню мені розчавило копито –
Не можу подосі затиснуть в кулак,
На Заході, Сході вже був я заритий,
І кожна повіка, неначе п’ятак…
Просилюю погляд крізь вушка голчані,
І бачу смертельне жало за сукном…
Я загодя знав про фінал… І печально
Дивився в осмеркле до денця вікно.
Чекав не погибелі, ні, а розв’язки,
Щоб сміхом силкованим страх подолать,
І чулись суфлерські підказки:
– Як солодко з вірою знову вмирать…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Ттвір-роздум моя сім'я мій скарб.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – На кону