Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче?



Пізнав же і ти часу повну всевладність,
Проклюнулось знову в долоні зерно,
І жорна гуркочуть давно безпорадно,
І камінь зітерся давним-предавно…
На що ти спроможен? Продовжитись родом,
Звести кам’яницю і мур змурувать?
Назовні мов тверднеш, хоч трухнеш зісподу,
Торкнулась чола незгладима печать.
І слід п’ятипалий у тебе на шкірі,
А очі злинялі не бачать вже змін,
І тінь свою котиш, мов камінь, під згірок,
І протяги б’ють із потрісканих стін…
Але в заклопотах своїх цілоденних
Відгониш ти думку

уїдливу пріч:
– Марнота, марнот… та то не для мене:
Фундамент воздвиг я на кілька сторіч.
Дай Бог би здоров’я, то й схрон змурував би,
На случай чого – заховавсь і… мовчок;
Для склепу скупав вже і скаби, і штаби,
Сталевий засув і пудовий замок.
Геть все передбачив: води повна бочка,
Свічки парафінові, бак для нужди… –
… Та час, що летів на кленовім листочку,
Весь світ обігнув і заглянув сюди.
І неначе клеймо на чолі тобі випік:
Листок п’ятипалий – ні стерти, ні змить…
Щоб знав ти, що вік твій для тебе великий,
А вітер дмухне, і-і-і… душа відлетить…
Радій же, бо маєш єдину можливість,
Як нитки в основі, життя перебрать, –
Знайти отой день чи то вузлик щасливий,
Аби неквапливо його розв’язать:
Криничка у лузі, хмарки, сіножать…
Воскликнуть: – О небо, яка благодать!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Доведіть що поема енеїда бурлескно травестійна поезія.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – А що ж ти пригадаєш, чоловіче?