Павло Мовчан – Сопілка

Related posts:

1. Павло Мовчан – “Хвилю тепла перемацує глиця… “ Хвилю тепла перемацує глиця, Лінію дня вимальовує птиця, П’яний метелик квітку шука І залишає пилок на руках. Жовтий пилок на знекровленім тілі, Там, де всі лінії вже посиніли, Воском холоне, хоч пахне теплом, Нуриться тінь мені в очі стеблом,- Біль углибає – що й плоть знемогла, Лиш позостались дві риски тепла В мене на скронях […]...
2. Павло Мовчан – “Лишилося ще й нам від листопаду листя… “ Лишилося ще й нам від листопаду листя. Догідливо шумлять дуби коло долонь, І гінко вироста під небо дим стеблистий, Де одинокий птах навічно захолов. О феніксе, ти вічен в народженнях і згинах! Чи ж зрониш нам, мов клен, золочене перо, Щоб розгадать хоч раз цих змін першопричину І визначить собі повторюваний строк? Відродимось. Не раз […]...
3. Павло Мовчан – Ти І рот мені судомою звело, Повітря затверділо, наче скло, Не видихнуть, ні слова проректи, Заламувався погляд на кути. Оплавлений смолою, мов комаха, Я пізнавав все повновладдя страху. Перед очима застигав бурштин, Душа моя, приречена на згин, Ув’язнена навічно у живицю, Засушену нагадувала птицю, Що сліпо дивиться на лет швидких хвилин. Вода текла, та отвердів мій […]...
4. Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую… “ Кожного дня шукаю-відшукую Форму для дерева, форму для квітки: Крона роздмухана вітром, Бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, Що виходить з-під кореня. Слово твердіша з прожитою дниною. Обриси каменю сутінь розмила, Та і не та зав’язалася ластівка в хмарі… Кожного дня слово шукаю, Щоб розповісти про солод нектару....
5. Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, Насіння слів і захвату пилок На висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, Щоб ми, йдучи, ніде не спотикались, Аби усі від надміру чуття Не перейшли на лінію життя. Любов’ю перевищуючи розум, В очах замкнувши непотрібні сльози, Ми слухали, як золота струна Пронизує свідомість аж […]...
6. Павло Мовчан – доцільність З доцільності світу, яку не збагнув подонині, Вільшина порошить жовтавий пилок, Доцільно біліє суха бадилина, А поряд пронозить шиласта зелина Знекровлений снігом трухлявий листок. Димок свердлуватий буравить повітря, І запах сколихує приспану млость, Бо ти відхилявсь від доцільності світу, І, час згайнувавши, змарноване літо Торік літаком доганять довелось… Старі евкаліпти зеленим дозвіллям Втішали; та й […]...
7. Павло Мовчан – “Ти світиш в ніч лунку… “ Ти світиш в ніч лунку Тонким осколком скельця І носиш в кулачку Пташине ніжне серце. Я знав твої меди, Дзвінкі твої відерця, І коряком водив По зачапілих денцях. Загляну в копнячок, Пригну вниз павутину – В прозорий корячок Візьму-черпну росину. І так усе життя: Ходіння і шукання, І згадки про пиття, Якого смак – незнаний…...
8. Павло Мовчан – “Спокусливець-змій, коліщатко гадюки… “ Спокусливець-змій, коліщато гадюки, Хвиляста потвора, біжучий вогонь – Сопілка охрипла, і отвір широкий Затулюю листям пониклих долонь. Мотузки окравок чи зашморг на горло, З смертельною іскрою гнуте жало, Ти знаєш, чому розповзається чорно По жилах смола й вичахає тепло? Раніше прийшла ти у світ і дізналась, Що рух по поверхні – це рух вглибину, Сопілка […]...
9. Павло Мовчан – Розорана могила 1. Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі, Я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці, Сам у собі. Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим вважав Та неубутним, так неначе об вітер притупив ножа… І погляд каменя не вріже, пилок спаде, Збіжить блакить, Ніч висходиться, як на дріжжах, пітьма Бродильна зашумить. На дні її себе […]...
10. Павло Мовчан – Рішучість Довгі крила – з очерету – Розгортаються до лету: Птах, що імені не має, Із покою вилітає. Я візьму до рук стрілу, Колись роблену з лозини, Покладу її на лук – Доганяй швидку пташину. У прошиту в шибці дучку Я угледжу, що за страх: На засушену колючку Наколовся жовтий птах. І синенька цівка крові, Наче […]...
11. Гунасена Вітана – Чарівна сопілка Казка про сингальського хлопчика Тайні. Переказ із сингальської Валерія дородніцина і Олега Микитенка. На далекому острові серед безмежного Індійського океану жив собі в одному селі хлопчик на ім’я Тайні. Не було у нього ані тата, ані мами, вони померли, коли Тайні був ще зовсім маленький. Він так і не пам’ятав, як потрапив у дім старости […]...
12. Павло Мовчан – Ім’я І суцвіть, і пилок, і срібна труш Гуляли вихором і порошились в хату, Де дзвінко так лупало обіуш Ім’я твоє гірке, немов прокляття. І по складах годинник на стіні Ділив його, повторюючи всоте, І, мов бджола у склянці, у мені Воно гуло і радісно, й скорботно. – Невже ж це ти, Марієчко, невже? – Кажу, […]...
13. Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність… “ Що ми знаємо про вічність Чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, А робочі дні – густі. Справді, з чого її солод І чому він нетривкий, Звідки носять світло бджоли – Краплі знань – у стільники? І вбирає нас навіщо Простір безліччю зіниць, Ще й печатає навічно В стільниках лунких криниць? Все це чиниться взаємно, […]...
14. Павло Мовчан – “Над кругом світовим… “ Над кругом світовим, Над степом самосійним – Летить пилок, летить, Запліднюючи час, Щоб ми жили життям рослинним та подвійним, Щоб до землі коріння прикоренило нас. Розлогий пройде шум, і голови схитнуться, Лиш літоросль повзуча не ляже на вітрах; Коріння родові в землі переплетуться, Минеться буревій, верхами пройде страх… І випроставши дух в поставі стебловитій, Ми […]...
15. Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, Зір випромінює тепло, І, багатіючи від згуби, Не ділить на добро та зло Ні обширів земних, ні неба, Вбираючи лиш те у себе, Що навіть світ переросло: Батьків обличчя, день розлуки, Пожежу, шибениці тінь, В горшку общипаного крука, Прибиті руки на хресті. Та ширше зору, вище […]...
16. Павло Мовчан – до життя Прихилля серця, мови любота, – З твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, Я маю все, і навіть гіркота, Щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є в мене все: вода, в солянці сіль, І хліб в спідушці на листку латаття, І день, що йде поволі звідусіль, Аби його любов’ю привітати. Та є ще ти – безмежна […]...
17. Павло Мовчан – “Твоє персидське око, мов графіт… “ Твоє персидське око, мов графіт, Розлінувало вицвілий вже світ. Від краплі меду враз задухмяніло, Наче стільник, моє вощане тіло. Лик проступив нерукотворний… Спаса На полотні повітря, на стіні, Немов бджола, на дні густого часу Заворушився спогад у мені. І спільним подихом задихали легені, А погляд твій занурювавсь у мене Колючим світлом, звуком дротяним, Пришпилюючи щільно […]...
18. Павло Мовчан – “Ні квітка безіменна, ні трава… “ Ні квітка безіменна, ні трава Ще не збулися захвату і зросту. І гоструватим духом кропива Виповнює вже перезрілий простір. Затримує учепистий реп’ях Тебе на мить в дорозі відпочити, І зір твій вгору піднімає птах, Аби в очах усе земне здрібнити. І вимиває з пам’яті струмок, Мов бите скло, якісь події, дати; Іржавий з тину виповза […]...
19. Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, І розмокла рука семипало стискає клубок, Голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, Щоб востаннє зробить металевий ковток… Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму І не дихай, щоб простір не збігся в рубець, На сорочці твоїй червоніє пропалена пляма, І запліднено кров’ю голчаний вершець. Непритомні вуста випускають краплину, […]...
20. Павло Мовчан – Вибір Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився, А чи судився літнім, як бджолі? Я лугом брів і щедро заросився, На рукаві пилок, як на крилі… І голос супроводжував гудючий: “Куди ти, чоловіченьку минучий, Куди ти йдеш, пошукуєш чого? Куди несеш у рукаві вогонь? Куди ти йдеш – попереду ж зима, Вона ж до кістки все […]...
21. Павло Мовчан – Надійні крила Легкий, святковий, випадковий, Він падав, йшов, переливавсь, І відбирав мені він мову, Прозорячи густющий час. Біля колодязя лункого Він стишував свій крок легкий, Вдивлявся поглядом предовгим У свій відбиток хилиткий. – Так ось чому мене носило Понад землею сто вітрів, Так ось чому, зламавши крила, Я падав долу і радів… Бо треба всякнути в пилюку, […]...
22. Павло Мовчан – “І мерхли хмарини, наповнені світлом… “ І мерхли хмарини, напоєні світлом, Міняли химери подоби свої… І ніч прибувала – швидка, непомітна, Вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, І ширила очі, і вузила світ; Я знав, що цих хмар не побачу ніколи, Бо стануть дощами, перейдуть у лід. І визначить меж я не міг поміж ніччю Та днем, […]...
23. Павло Мовчан – до зірки До неба я очі підвів, Зірчину-мачину набачив; Промінчик, як волос, дзвенів, І звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах Мінилась, мов небо, рожево. І простір розлого звучав Над снігом, над полем сталевим. – Земличенько, земленько, зем… Струмуєш у голосі, слові, Кропились небесним вогнем Розломи твої кольорові… Викрешує іскру рискаль З морозу, з холодної брили, – […]...
24. Павло Мовчан – “дме вітер… “ Дме вітер. І снігом сухим замітає сліди на снігу, І плоть бугилова гуде, як сопілка. То протяг навстіжний зі снігом припали до губ, Щоб видмухать з тебе сльозину, від стужі прогірклу. Самотність яка! А відчуженість неба й землі? Так ніби на світі до тебе й людей не бувало… Здається, біжиш, а насправді – вмурований в […]...
25. Павло Мовчан – день запилення сосон Так довго тривав цей прояснений день, День зміщення часу, запилення сосон, Який був можливий отут – більш ніде, День сонця й вітрів безголосих. І буйволи в річці, немов валуни, Чорніли, бурунячи воду. І сходив чабан на поріг кам’яний, Немовби долав перешкоду… І тіло моє, горілиць на піску Простерте, – пилком покривалось, І слухало спиною землю […]...
26. Павло Мовчан – “Серед зрячих снігів я і сам прозріваю… “ Серед зрячих снігів я і сам прозріваю: Розступилися стіни, і світло аж рне, Іскряне, водяне, витікаюче з раю, Обмива не крижин плитку, а мене. Метушня відійшла, а свідомість, мов рана, Затяглась, що нема ані згадки-рубця: Відійшло все – гай-гай! – аж на обрії тане, Ніби шлях розмотався не з того кінця. Чи то ж змалився […]...
27. Павло Мовчан – І сон розгадую вві сні Була подушка голками набита… Чи, може, спав в терновому вінку? І снилося: біжу високим житом, І вустюків в мені, як в гольнику… Я сам не свій… Мов на чужій подушці, Не рухаюсь, зіщулений лежу… І сниться, що біжу по житній смужці, Все толочу нескошену межу. І уві сні сон розгадать силкуюсь, Біль відчуваю в скронях […]...
28. Павло Мовчан – Бути метеликом Огорне тишею, обпеленає снігом, До нитки сивої прив’яже – хилитайсь. Допоки кокона Дощу ласкавий ніготь Не доторкнеться лагідно до нас. І скресла пам’ять пригадає квітку, Розмлоєну, глибоку, мовчазну, І ймення викличе своїх надійних свідків, Щоб визначити часу глибину. Пробуджене єство твоє крилате Полишить оболонку снігову, Аби усоте лет свій започати І довершить орбіту кругову. Понаджений […]...
29. Павло Мовчан – На кону Вві сні остережений встав я, забувши Про пташку, що билась у вікна крильми, Забув і про збільшену шибкою душу, Збудився і світлом видіння розмив. І день я прожив, як у п’єсі Шекспіра, Слова виголошував мудрі й чіткі, І чув, що за мною полює рапіра, Удару чекав, та не знав ізвідкіль… І знав, що за спиною […]...
30. Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору Синіє глибина фарбованого моря, І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, Дрібненької луски у мене жмені повні: Долоні розтулив – всеможна щезла щука, Нічого не зловив, хоч срібла повні руки… Стоїть холодна піч, облуплена до глини, Та в ополонках віч виблискують рибини… Втішаючи мене – дурненького Омелька – В долонях […]...
31. Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя Ходить вперто за тобою, Та не тане віск у вухах, Хоч труба жарінням жбуха. Крок вимірює хвилини, В землю втоптує вуглини, Хилитається між стін, Як вагадло – гостра тінь… Не відтвориш, не повториш І не витрубиш той крик, Що запікся згустком крові, Припечатавши язик. […]...
32. Павло Мовчан – В степу По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння, І коршак у пошуках суші заточує лет, Розмотана нитка сотається в небо від тіні, Та слово благальне на кілька віків заліта наперед. Крізь дошки розсохлі щілястий пирій протікає, І чвирка крізь пальці драглиста зелена трава, І степ розіллявсь – скільки око сягає, Хитається снасть, і вітер гуде в […]...
33. Павло Мовчан – Вощане щастя Життя нам щастя обіцяло… Воно ж, мов усмішка швидка, Торкнувшись губ, мигцем розтало, Стекло по битих черепках. Але ж… листочок тополиний, І гіркуватий сік трави, І в пучках скорена стеблина, І дух ширястий жаливи – Є складниками того щастя, Якого не помітив ти, Бо зір навиклий до контрастів, Язик – до слади й гіркоти… Не […]...
34. Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, Палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – не знав… Крізь штори світло рівно струмувало, Годинника вихоплюючи з тьми, І кожна стрілка, піднята, мов палець, Здавалась застереженням німим. Спинився час? Чи серце зупинялось? Не міг я навіть пальцем […]...
35. Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую… “ Облудними словами заличкую Життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в одному, Живуть, як різнойменні близнюки: П’є тіло мед, а на душі – оскома, Бо різні вподобання та смаки. Що квапиться одна все надолужить, Меди допити, діток нащадить, То друга до […]...
36. Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “ На пагорби, на вечір, на вітри Зір посила свій подив і відвертість: Далеко – жить, далеко – йти з гори І небо на плечах нести упертих. Звиса згори сріблястий ланцюжок – Простерту руку піднеси під нього: Тече, тече крізь пальці порошок, Вкрива блакиттю зрошену дорогу. За обрієм відкрилося мені Солодке лоно – папороть квітуча, Літа […]...
37. Павло Мовчан – Біля межового каменю В якого дерева мені питати тіні? Із джерела якого воду пить? Я в затінях поплямував сумління, А серце, як розпечене, горить… Ні попуску, ні пільги, ані міри. Хіба ж мені впоровень білий світ? І кожен день прожитий, мов офіра, Зусилля кожне виганяє піт… Відміряно ж і часу мені скупо, І радощів, мов крапель на піску. […]...
38. Павло Мовчан – “Густіша обрій, сніг синіє… “ Густіша обрій, сніг синіє, Вільшина німо сім’я сіє, Вода тече, немов не вміє, Тонкий торкаючи льодок, І чистий погляд вечоріє Від злагоди і від думок. А крила гонять холодок На ще проріджений гайок, І ледве зримий літачок У небі смужкою синіє. О невимовна ліпота, Зникать в тобі, а не питать: Звідкіль у роті гіркота, Якщо […]...
39. Павло Мовчан – Обіцянка Цей кримський рай – з незгаслим розмарином, Коротким строком визначених втіх – Прискорював життя і майже похвилинно Нагадував, що жив не так, не так, як міг. Безглузда метушня, застілля та похмілля, Спустошлива любов, порожні балачки… Та інколи душа, мов вирвавшись з підпілля, Зболіло рвала рот – світ рвався на клочки. Та хто я? Що я […]...
40. Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали На тесаних столах, що в землю уросли, І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, Що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений цей смак, та невтоленна спрага: На випині стегна дріма моя рука, І молоде вино по жилах, наче брага, Гуляє і серця у грудях відмика. Обридливо бринить в порожнім кухлі муха… […]...