Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик”

Причаєна сама в собі,
Вода тамується і глибне;
А там, де пройми голубів
Стримлять стеблини непохибно.
В розривах хмар така блакить,
Що, мов забувши про тяжіння,
Твоя душа летить, летить…
Як в ірій пташка поосіння.
І плоть, розмита на вітрах,
Стеблом хитається безлистим,-
Її пройма смертельний страх,
Бо поклик обернувся свистом.
І віддзеркалення страшне
Ти раптом на воді побачив:
– О, хто спотворив так мене,
Обличчя зморшками позначив?
Червоні очі посльозив,
Дуплом округлив рот беззубий,
Ще й з нього виштовхав язик
На вже зів’ялі губи… –
Зірвав на небо очі – там
Були усі розриви зшиті:
Твоя ж душа – на шрамі шрам –
Були всі рани від блакиті.
Ти в небо кинув камінця,
Та він шубовснув згодом в воду.
І ні свічада, ні лиця…
Лиш срібло у очах зі споду…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Літературний паспорт твору поета донечини.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик”