Павло Мовчан – Не розплющуй очей



Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я,
Густішає зеленню втишений луг,
З розгорнутих крил обсипається пір’я, –
Його перейма запорошений слух.

Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий,
Та погляд стелився – очей не піднять,
Аби розпізнати ту строєну силу,
Що темряву горне на гнізда багать,

Що звук розрива в солов’їному горлі
І постать людську над водою дрібнить…
Які ж оці крила широкі та чорні,
Що можна під ними життя все прожить.

Лиш треба себе призвичаїть до лету,
І, голос порожній стлумивши, мовчать,
І чуть, як під серцем кругліє планета,
І руки ростуть, щоб її обійнять…

Та сиплеться пір’я, і в сон нахиляє,
Бо стомлений слух і зір – невидющ.
А сон – наче шлях до забутого раю.
– Не бійся, іди, тільки очі заплющ.

Бо стільки в зіниці ввібралось земного,
Що, глянувши, можеш шовки почорнить,
Якими застелено в небо дорогу…
Черкаєш крилом, і співає блакить,
Душа сонцеповна над світом летить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Опис кімнати.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Не розплющуй очей