Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення



Тебе я всюди, світло, бачив
Летючим, ніжним та гарячим.
У шибку ночі лунко стукав,
Порізавши об неї руки.
Ти ж, розгубивши пір’я біле,
Від мене далі відлетіло.
І обернулося на віск
Те пір’я, що в долонях ніс.
Ти ж залетіло так далеко,
Що тільки й чути гострий клекіт.
Та загубився навіть слід,
І став прісним без тебе світ…
Повіки склеплю – іскра зблисне…
Розплющуюсь – і як навмисне
Палають простирадла стін,
Б’є світло з чотирьох сторін…
Хапаюсь – наволочка чорна.
У вікна дивиться потворна,
Безлика, без’язика тьма:
Ніде ні рисочки нема…
Згадав тебе – з’явилось знову.
Так ти ж на відстані любові…
Бо світло з світла виника
І відбиває близнюка…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему герасим калитка як людина.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення