Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою… “)



Слідком за тобою і дзеркало вийшло із рами,
І світло втяглося у крапку і зникло – нема…
Лиш дихає холод з квадратної ями,
Немов у розбите вікно проломилася чорна зима.
І знав я, що яма – це межі моєї журоти…
Колись осягав я у захваті межі утіх.
А нині, а нині – мороз видихаю із рота,
Ні краплі тепла зберегти я у грудях не зміг.
Вистуджувавсь, ніби вода у відрі до світанку,
Виснажувавсь – тіні не втримав – втекла…
На протягах часу б’є тіло моє лихоманка,
Лежить на долівці в коліно холодна зола.

/> І вийшли із пам’яті теплі кущі верболозу,
Пісок придніпровський струмком просочивсь,
І зникла вода, повернулись морози, морози,
Далекі морози, тобою забуті колись.
Немов у снігах народивсь і приплив на крижині
В це житло, де ти обігріла мене,
Та нині він з пучок викрапує синьо
В порожнє повітря, що стало немов крижане.
Чого не торкнуся – синці зостаються повсюди,
В проваллі дзеркальнім синіє моя п’ятерня,
І голос синіє… імення твоє він забуде,
Не зможу ніколи й відлуння твого перейнять.
Та, може, я вийшов і сам за тобою;
В теперішнім часі, напевне, мене вже й нема,
А тут тільки зліпок затерплого болю,
Який так ретельно і довго ліпила зима.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Світ у якому я хочу жити твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вихід (“Слідком за тобою… “)