Павло Мовчан – Лист не з початку
… недоліки в достоїнства возводив,
Щось промовляв від імені народу,
Від імені народу вік брехав,
Мав насолоду: товк у ступі воду,
А скаржився – історія лиха.
Та це між іншим, головне ж – природа
Тут неповторна: лебеді, качки,
На дні ріки, або, точніш, на споді
Графітові соми і судачки,
Свинцеві викиди, грузильця та гачки…
Про брехунів розводитись не стану,
Їм вимкнуть можна разом із екраном,
Бо й слухати давно вже нецікаво,
Хоча й вони трудилися на славу…
Так ось… І наш герой трудивсь задля
Дивлюсь без звуку – нудно так мені…
Дивись програму, ту, що о дев’ятій…
Ну, як вона? Ну ця… в світі тварин…
І музика серйозна: – Та-та-та… та-та… та…
І все збігається по стрілці до хвилин…
… Період розпаду скорочений у неї:
Від думання до мовлення… Ідеї
Збираються по сотках в одиниці,
Щоб стрілки збіглися і ти міг засвітиться…
Таке-то… хоч не кепсько взагалі…
А стрілки ж все викреслюють нулі
Цілодобово… і по всій землі…
Так хочеться тяжіння подолати…
Душа легенька, та важенні п’яти…
Почавсь
Про заробіток потім сповіщу…
А так… живу… вірніше, відмираю,
А задля чого, й досі сам не знаю…
Тут, кажуть, завелася вовча зграя,
Щось наче виє, тріпають листки,
В цих братоманців світяться кістки,
Як на рентгені… Може, це й плітки…
То, певно, вітер вітру підвиває…
Я ж привида на власні очі бачив
В торішньому городі… він неначе
Рив голіруч картоплю серед ночі,
Мов жар згрібав, аж жахкотіли очі…
Верзуть тут різне… навіть про мерців,
Що нипають по хатах… каганці
По ночах світять, крутять якісь жорна,
І топлять печі, і печуть млинці…
Погасло світло – липне тиша чорна…
Годинник електричний лиш іскриться:
В квадраті стрілка скаче, мов блощиця…
Шибки у вікнах, мов рентгенознімки:
І черепи їх пробивають стрімко…
Немов розкоркувавсь могильний кратер…
… Ввімкнули світло – десь збудився атом…
Тут дійсно різних див таки багато.
Хтось, кажуть, бачив у човні Харона,
Хеврона, мабуть, а точніш, Херона…
Та і не дивно, бо довкола ж зона…
Коли б дістать, як мовиться, фанери,
То полетів би, і усе поберив…
А так – поставлю крапку… Будь здорів…
Якщо збуджусь, то доточу ще слів…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні… “ Оливи срібний лист і хвилі білопінні Спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, Тверда земна кора, і шлях крутий на гребінь, Але стрічастий крок підносить душу вгору, Та погляд, мов листок, зірвавшись, Пада в море: Не втримать висоти, не витримать підйому, І ти, душе, лети, додомоньку, додому. Бо важко на […]...
- Павло Мовчан – Ницість Врешті розжився і маєш всього подостатку: Неміч, залисину, латку на тілі на згадку, Жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, Вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий годинник ще крутить свої коліщата, Хриплу мостину крок ще печата, – Значить, багатий – маєш всього подостатку: Затишок, житло і самоту для початку… Невідворотний дух вороття одночасно, Хвиля супротна хвилю […]...
- Павло Мовчан – Власний портрет у газеті (З циклу “Фотокартки”) В марнотах розуму, у пізнанні неситім Так праглось осягти і все збагнуть, Що й не помітив, як літа прожито, Крізь шибку криги дивишся в майбуть… Днів скільки залишилось? Небагато… Чому ж ти не обчислюєш і їх? Адже кружляють стрілки й коліщата, Відома швидкість, та знайомий біг… Але ж боїшся. дивишся під ноги […]...
- Павло Мовчан – Задавнений голос Рот, закоркований землею, Вже не звелить іти вперед, Прямішають шаблі сталеві, а цвяхи й гудзі металеві Вглибають в землю для прикмет. Хто в час був заганявся стрімко, Хто інші долі обганяв, Давно зламав пшеничні стрілки, Запавшись у минувшість дня. А зверху грейдери, лопати, скло, жужелиця і пісок, Панахає метал крилатий і тиші шар, і синій […]...
- Павло Мовчан – Відвідини Тут про мій вік все свідчило нещадно: Дуплом – верба, що я її садив, Похилий тин – паліччям недоладдя, А грядка – сухостоєм лободи… – Це ти, Павло? – спитав шкільний товариш.- Як ти змінивсь – насилу упізнав… – Хіба ж це я? де мої злитки жару, Де ті скарби, що все життя збирав? Де […]...
- Павло Мовчан – Шістнадцять рядків про дощ Таких крейдяних хмар не бачив я давно: Вони громадно йшли на сплющене вікно. Чи втрима рами криж, в якому скалки скла Тернинами стирчать, придатні для чола? Зсувалися шпилі, мінився колір хмар, Розверзнуте нутро вниз вивергало жар. І попільнястий грім, огромлюючи слух, Хитав колоду бджіл – хитавсь вощаний дух. І хвиля налягла – аж скособочивсь дім, […]...
- Павло Мовчан – Вітряний вечір Верховний шум над головами йшов Притишено, напружено, поштиво І широко стелив блакитний шовк, Пестливо гладив хвилі ворухливі. Верховний шум протяжно над життям Стеливсь листато стишеним лататтям, Ламаючи уперто опертя, Муруючи по обріях загати… І ширився потужно слідкома Горбатий страх, підшитий хутром чорним; Він ліс рівняв, і чолопки ламав, І простелявсь над водами потворно… Він з […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “ Мене цієї ночі вмерло так багато, Так, ніби мову я раптово втратив, Забув усі імення та слова, А на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, що було явним: Ти була з іншим у моєму травні, Ім’ям чужим ти кликала мене, І дерево дзвеніло крижане, І сипавсь іній замість пелюсток, І видно було хід твоїх думок: […]...
- Павло Мовчан – Брашна Бездонністю отверзнуті зіниці Округлились, а в них піщані птиці, Кружляючи, У безвість затяглись… Я все це бачив, бачив вже колись. Розлившись поглядом широким по осонні, Лежав і нуривсь глибоко в бездонність, А згодом все струміло навпаки – І сипалися борошном піски У розповиті листяні долоні… Крутилися небесні вітряки… І по незримій сходистій драбині Йшли хлопчаки, […]...
- Павло Мовчан – Скарби Збирачу просторів безглуздий, Ти все, що бачив, те і брав: Від ваготи аж ноги грузли, Зір захлинавсь від різних барв. Зібрав доволі – може, досить? Пора оглянути скарби. Дивись: там жар, де була просинь, Де смоль – там паділ голубий. Не зберегти тобі, збирачу, Ні барв, ні обрисів, ні рис, Бо світ існує без означень […]...
- Павло Грабовський – Лист до Грінченка Тобольськ, 6 сiчкя 1901 року З новим роком, дорогий брате! Бажаю Вам більш світлих надій на нашу рідну будущину, ніж досі, і тих самих сил, які Ви для неї до сього часу покладали. Багато де в чому я б, може, не згодився з Вами, але високо ціню і шаную Вашу корисну безупинну працю і дуже […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “ Я лугом йду – назустріч вітер віє, Вбирає тіло всю його широкість, І грудка серця, звітрившись, маліє І тяжчає у грудях з кожним кроком. І все, що увійшло було у мене, Все вивіялось подувом скаженим… Найперша ти розкрила вітру руки, Так ніби вік жила в мені з принуки, І радісно відлинула в далінь, Штовхаючи попереду […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, Як порошина ув огромі, Мелькоче зрушений обліг – Невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, І листям всю блакить промацав, Що чув, що бачив – не забув, На все поклав карби означень. По перевтіленні – рубці Настовбурні зберіг на тілі. Іржаві кулі в кулаці, На шиї зашморги зотлілі. Дірчастий […]...
- Павло Мовчан – Вирок Зживаю душу всю до порошинки, Зживаю власну душу, як чужу… Кров вистудив… Життя своє розтринькав… Що тобі, Боже, в судний день скажу? Що словоблудив, потакав слухняно, Підспівував і в чарку підливав Мерзотнику, з яким братався п’яно, Що вигиналася душа моя крива?.. Хіба лише собі тоді я шкодив, Як вимовляв закляття: ком-про-міс… Коли ховав правдиве все […]...
- Павло Мовчан – “На цій землі ти вже не вперше… “ На цій землі ти вже не вперше, І доля та ж – вона одна. Так, ніби прагне для завершень Якщо не вчинку, то хоч сна… Усе повторюється знову: Той самий вік і люди ті ж, Макуха, гроші паперові, Пожнив’я, жорна, дерть і ківш… На горлі гудзик металевий, В ногах пшеничні устілки, Той самий шлях і […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда… “ Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, І бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, Зозуля перелітна вже з голосу спада, І зелен-світ постав сьогодні, наче диво… Спустошилось гніздо, і ти немов збіднів, Бо ж до колишніх втрат щось нове додалося, Виходить, збагатів: додав до інших днів І листя, пташенят і… все, що віднялося… Та […]...
- Павло Мовчан – Відбиток на склі В постійнім пульсуванні сонця, У риб’ячому струмуванні, В крихкій кульбаб’ячій коронці Є відповідь на всі питання Про час, про рух, про дозрівання. У світлоносну хвилю літа Я покладавсь на ласку світу І вже не думав про суття Свого життя, бо майбуття Було, мов сонце у зеніті… Схиляв коліна перед маком, І жаливу я цілував, І […]...
- Павло Мовчан – Взаємне віддзеркалення Тебе я всюди, світло, бачив Летючим, ніжним та гарячим. У шибку ночі лунко стукав, Порізавши об неї руки. Ти ж, розгубивши пір’я біле, Від мене далі відлетіло. І обернулося на віск Те пір’я, що в долонях ніс. Ти ж залетіло так далеко, Що тільки й чути гострий клекіт. Та загубився навіть слід, І став прісним […]...
- Павло Мовчан – Поклик Намарилось недоброхіть: Недбайний день і погуляння, Кругом штахетник, наче кліть, А посередині стоїть Драбина в небо, і останній Щабель зелений, наче віть, – Не досягнуть, не долетіть, Бо неспроможен до літання… Поволі-воленьки іти, Перебирать щаблі трухляві, А на хмарині зверху – ти, В блакить вмочивши крила дляві, Пливеш – мені не досягти… Щаблі обрушуються – […]...
- Павло Мовчан – Відстань Сотворителю повітря, Розокремлено весь світ… Кличу голосом сирітним Тужно свій далекий рід. Кличу матір, кличу матір: Голос сіється пилком. Сотворителю крилатий, Я відірваним листком Кружеляю над травою, Клаптик тіні волочу; Мов бджола, женусь за роєм, Та, либонь, не долечу. І не зменшується відстань Поміж сущуми в житті… Та й не затишно у місті Так мені, […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; Твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: Злилися очима, зійшлися губами, Та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, Неначе причину в глибинах шукав: В порожньому дзеркалі й іскра не зблисне, Відтята водою, холоне рука. Часу струмування хіба роз’єднати? – Суцільність і плинність життя й течії… Виходить, що й ти […]...
- Павло Мовчан – Бухенвальд (Фотографія хлопчика перед стратою. З циклу “Музейні експонати”) Неопалима купина! Запалена ще з ночі. Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі. І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив: Вчорашній день і нову близь, І очі жаром налились, і став весь світ гарячим. Палає шлях, і білий кінь Обвуглив в леті груди, І, […]...
- Павло Мовчан – Рудименти пам’яті Підстав аж забагато, щоб радіть: Сріблястий берег, муром небо-море, Та в сплесках хвиль печальну чую мідь І бачу попіл на вітрах прозорих… Ушкоджений, напевне, слух і зір, Пошукуєш в печалях осолоду? – Яка блакить?! Ти їй не вір, не вір, Бо сам сльозам цю воду уподобив… Всередину зіниці обернув, Бо ж боляче на розкіш цю […]...
- Павло Мовчан – Набравши води Війнула жовтизна і дзеркало криничне Замислилось, немов відчуло глибину, І ти щось заспівав, та голос був незвичним: Веселу починав, а вийшло на сумну… З чола свого хотів був зняти павутину, Та пучками відчув, як в’їлася вона… І радісно було в оцю погожу днину, Хоч радість і була зісподу вже сумна. Дивився на люпин, але, крім […]...
- Павло Мовчан – Знесилені хрести Всім прихисток давав у зубожілім тілі, Та поділить тепла тілесного не міг… І родичавсь до всіх, хоч був осиротілим… Слухняно собі жив – не вибирав доріг. В зусиллях сновидінь напружувалось тіло, І образи нічні випалював вогонь, І простирадло біле сполохано тремтіло І вранці вилітало з розплющених долонь. Все зменшувавсь життям до безнадії долі, Від швидкостей […]...
- Павло Мовчан – Погляд крізь магічний кристал Чаклун безвухий та облудний Крізь камінь пильно прозирав, І бачив жовтий степ безлюдний, Сухий курай, щетини трав. Серпи іржаві, роги смерті, Квадрати, кола та хрести, І б’є пісок з джерел роздертих, Яскраво б’є до сліпоти… Там Шамбала… пустеля Гобі… Безвічна вічність там десь, там… Жарина, жевріюча в лобі, Веде його в кристал, як в храм. […]...
- Павло Мовчан – “Болючішає зелень і блакить… “ Болючішає зелень і блакить, І дзеркало зістаріле болить, Хоч бачу, як струмує риса в ньому; Твоє обличчя в струмі золотому Вже не твоє, а натяк на подобу. Зректися тричі і мене попробуй, Бо час правдивий, докази – прямі… Хіба тебе я зрадив? Я зрадів, Коли з очей здер образ, як полуду, І кинув одлі. Та […]...
- Павло Мовчан – Вересень (диптих) 1. Був дощ, віщований ізранку Сталевим спалахом води, Крейдяні кола біля ганку Замив ретельно, як завжди. І гру дитячу нелукаву Урвав на самому кінці, І засвітив сльозу криваву У горобини на щоці. І, ставши сам собі далеким, З застиглим словом на губах, В уяві бачив я лелеку, Що крила опускав на дах. Стає затишною домівка, […]...
- Павло Мовчан – Посеред двору Над ким ті сурми плакали? П. Тичина Срібно-рожевий дим. І висота дзеркальна. Я відкидаю сніг. Та музика печальна Раптово вчулася, схитнулась кругла мідь, І тінь лягла на білене подвір’я Так, ніби був не ранок – надвечір’я, А хто де грав – того не зрозуміть… Зіпершись на лопату серед двору, Я наслухав: летіло щось прозоре, І […]...
- Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля Розширила очам роздолля, І тану я, мов грудка солі, – Вітри гуляють подовколлям: Роздмухують, розносять нас, Щоб запліднить біжучий час… І навмання душа простує – Їй всюди вільно домувать: В кристалах снігу, в житніх струнах, У нових поосінніх врунах, В очах здивованих багать. О земле, зрощена з душею, Домівко вічності […]...
- Павло Мовчан – “Облудними словами заличкую… “ Облудними словами заличкую Життєві незугарності і страх: – Усе гаразд. І горя не існує. Душа окремо. І окремо прах. Не нарізно, а мов одне в одному, Живуть, як різнойменні близнюки: П’є тіло мед, а на душі – оскома, Бо різні вподобання та смаки. Що квапиться одна все надолужить, Меди допити, діток нащадить, То друга до […]...
- Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “ Відкривши тихенько повітряні двері І звузивши очі, я в світло вступив: Літали ромашки легкі, білопері, Сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним – зелене; Сприймаючи світло, мій зір віддавав І смуток високий, і радість священну Так, ніби із мене ще хтось виглядав… Він світла боявся завжди, а сьогодні, Примруживши очі, так пильно […]...
- Павло Мовчан – На узвороті, або криниця Іллі Турчиновського Турчиновський Ілля Михайлович (30. VII. 1695 – р. см. невід.) – один з представників мандрівних Дяків. Народився в с. Березині (тепер Переяслав-Хмельницького Р-ну) в родині сотника… З 1710 р. мандрував По Україні й Білорусії: був учителем, дяком, Писарем, співаком, регентом, священиком… “ УРЕ, т. 15. 1. Сьогодні ліс такий високий, як ніколи, І легко так […]...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – Горбатий шлях щомиті підстрибав, В підошви жбухав порохом глибоким, Немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, І прочинився наскрізно мій слух, Щоб пропустити голос чийсь: – Вечерять! – Я ж не розгледів, чий то кликав дух. Бо хата ця давним-давно забита, Вже й призьбу покротили пацюки […]...
- Павло Мовчан – Вогонь 1. Вогонь лизав солодкі корінці І важко дихав на телячу шкіру. І золотив розпечені кінці, В дим обертав єгипетський папірус. Волав, обпікши груди, Гільгамеш, І лопалися глиняні таблиці. -Енкіду, не лякайся цих пожеж, Це під склепінням лопотять жар-птиці. Вогонь безвічний, крадений в богів… Його загнали в капсули та кулі… Він рветься, і виходить з берегів, […]...
- Павло Мовчан – Не вигоїти рани часової (Цикл) 1. Не торопко і не тягуче прокручується середа, І спрага не така пекуча, не п’ється навхильці вода… Мов перейнявся іншим часом, і спрагу іншу перейняв, І пристрасті лихі пригасли, у поле відпустив коня… З височини свойого тіла побачив ближчу далечінь: Десь там позаду – понеділок, а ген – день світлих воскресінь. Ти ж посередині неначе: […]...
- Павло Мовчан – Ворота любові і смерті (Гортаючи альбом джакомо Манцу) 1. Так, ніби слово вимовилось щойно І в звуки “світ” утіливсь раптом зміст, А сонячне узгодилось із чорним, Мов шлях натрапив, – розступився ліс… Бо не згадалась, викликалась болем Вся лінія життєво-родова, І вибухав ізнов погаслий голос, І кров переливалась кругова Аж до синів від Єви та Адама – Суцільні то […]...
- Павло Мовчан – Хліб 1. Обмірювачі життя, обчислювачі зерен, Ваші мірки завжди бездонні, Бо спрага тамується тільки на мить. Об’єм жадоби дорівнює краплі крові. Житнім волокном зшивається королівський рот: – Цитьте, володарі, замовкніть, пахолки! – Кметська рука пестить рахманне поле, Щоб дводольну зернину зростити вчасно І розділити вчасно на жадаючих… Лан. Хвиля. Жовтий пилок… і жайвір… А голубінь. А […]...
- Павло Мовчан – Материк 1. Зірку крилом сколихнувши, відлинула чайка у сутінь, Стала чіткішою ламана лінія гір; І сколихнулись в уяві видіння забуті, Ніби імла перекинула встояний зір. Прямо з-під каменя виповзла хтива гадюка, Наче розпечений зігнутий дріт, І відчахнулись від пліч раптом руки, І захолов у жахітті двоногий граніт. І розповився холод важкої шинелі – Подих урвався, горло […]...
- Павло Мовчан – Лад Недослідимий, незбагненний Травневий світ густо-зелений. Співа весь день дрібний пташок, Немов заучує урок, Луна весь час один рядок: – Тьох-тьох… Віть-віть… – Тьох-тьох. Віть-віть… – Звучить у відповідь рефреном. А ми з тобою оцих два Рядки ніяк не заримуєм: То зайвий склад, а то слова, І тріслий голос не співа, А ніби куряву здува,- То […]...
Земля наш дім твір роздум.