Павло Мовчан – Малюнок на вікні

Мороз спогадує
І на моїм вікні
Рослинний світ епохи неоліту
Відтворює.
Галузка до листка
І стовбур до коріння.
Ростуть ліси опішньо,
Ніби думи,
І невловиме їхнє зачинання.
Так творяться планети:
Таємнощі творіння незбагненні.
Як туск,
Як радість, –
Ні запаху, ні кольору нема,
Як голос, –
Виймаєш, наче шаблю із піхов,
Лиш відчуваєш рух,
Ну, а протяжності його не знаєш.
А може, він ворушить злотне листя,
Приміром, на Венері.
Мороз спогадує
В такій масштабності,
Як ми – своє дитинство:
Один до тисячі,
А може, вдвоє більше.
Химерні пальми, фігові кущі
Свій рух затамували,
Нахилені пагінням у минуле,
Де не лишилось стогону примерзлого коріння,
Лиш голос мерзлих соків.
Сягнистою ходою
Бреде в сучасність
І ніяк не дійде.
Мороз спогадує…
А подих мій – сполука всіх сокир –
Ліси корчує в сатанинськім гніві.
А на вікні, так ніби на дровітні,
Тремтить сльоза розтала,
Сльоза віків минулих.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Дискусія у чому сенс життя.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Малюнок на вікні