Павло Мовчан – Порода


З дуплистої липи меди витікають, мов смоли, додолу,
І сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини,
І голос юрливий точкує ретельно повітря навколо,
Аби захистити від страху прозору твою серцевину.
Дуби мовчазні, та, проте, як завжди, тихоможні,
Розлущують землю корінням, мішають чорнозем,
І час випивають – зяють довкола улоги порожні,
Присядеш у затінку – тиша ураз заморозить!
Чим глибше у ліс, тим відчутніша плоть, тим вона полохкіша,
Обачливі кроки вповільнюють струм світлоносної крові,
І подих горлянку скородить – повітря щодалі гостріша,
Мовчи, занімій, бо знати сліди на кожному слові.
В проломи між кронами срібло струмує напруго,
І нитка блакиті струмить, мов прожилок агату,
Чорніють дерева, під тиском мовчання формується вугіль,
А в ньому єдина заглибина – плоть корчувата.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір ким бути чи яким бути.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Порода