Павло Мовчан – Шовки

Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповити
Попалені горбки, пощерблене чоло.
І пензель золотий відновлює на плитах
Затерті імена і вибите число.
Та падає листок і закрива століття,-
Утворений провал їх миттю поглина.
І промінь, наче перст, пронозить верховіття,
І кам’яні карби промацує до дна.
Зусилля твоїх рук чогось на світі варті?
Де камінь родовий, де пращурів віки?
Щоб визначить чіткіш рельєфну смерті карту –
Летять із краю в край золочені шовки…
Ось Мовчанівський гай, там – Воронів криничка,
Тут – терен, свербивус, там – вибалок, ситняк.
Ледь виступає зміст, як на траві росичка,
Крізь сповиття шовків пробивсь кілка гостряк.
Щоб пам’ять закріпить, повторюєш щомиті:
– Життя, життя, життя, життя, життя, життя… –
Але не знаєш ти, що губи вже сповиті:
Шумкі шовки летять… летять, летять, летять…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Шовки