Герасим’юк Василь – не ті що стріляли, у спину

Related posts:

1. Андрій Малярик – У спину ніби кинули ножі У спину ніби кинули ножі, У голосі провалини від болю, На серці безупинно йдуть дощі, Як прикро, та не зміниш уже долю. Тремтіння рук і тихий плач суглобів, Всередині на сполох б’є надія, І пам’ять від щасливих епізодів, Несамовито й трепетно дуріє. Душею й розумом ніяк не осягну, Крізь спалені мости свій шлях долаю. Я […]...
2. Історія сумної ночі Такі загублені, такі зелені. Зібрати б всіх вас міцно в жмені. Та ти прийшла – пусті легені. Пожовкло листя на арені. Я не піду! Я вистою на сцені! І хай думки мої шалені. Я знаю – будуть вражені мішені! За сріблом днів, І громом ночі.. Прийдуть до мене знову.. Дні пророчі!...
3. Герасим’юк Василь – Намисто Суниці на стеблах, Заховані в мох, – Намисто для тебе. Намисто для двох, Бо губи спікає, Холодні, як лід. Стебло протинає Дві жмені ягід. А стебла зв’язати – Кошелик суниць Нанижем у згарди Для звірів і птиць. Намисто безцінне – Таке не купить. Як пацьорку в сіні, Ми губим цю мить, Бо в тебе на […]...
4. Василь Симоненко – Герострат Нащо мене засуджено до страти? Нікчемні люди, ваш нікчемний суд Не обезглавив слави Герострата – Я єсьм живий, і я творю свій труд! Забуті зодчі, мулярі забуті, І прахом взято скульптора ім’я. На попелі їх дум встаю, із каламуті, Іду у всесвіт і в безсмертя я. Кляніть мене, кривіться від огиди, Несіть мені прокльони і […]...
5. Герасим’юк Василь – На сіні, що срібліє над кущами На сіні, що срібліє над кущами, Завмерли дві душі в легких тілах. Я знаю, Хто прикидав їх пластами. Нас кличуть, мила, Душі у сінах. Живе, скажи, чи неживе створіння Тут нипає, стискаючи горби? Оце, обдерте глодом озвіріння, Оце проміння пекла полюби. Бо ось надходить мить – І пахне м’ята. Барвінок пахне – Забирає зір. Чужим, […]...
6. Сьогодні ходив на могилу – Чумак Василь Сьогодні ходив на могилу матусі: Ще мріє барвінок під снігом, Ще лози схилилися – лози у тузі, Ще тихо, А з бані блакитної промене-шовком Всі плями, всі тіні зітерті. – Матусю! Чекати лишилось недовго: Весною – умерти, Прийти до коханої, любої нені Надовго, назавжди, довіку, Принести їй пролісок. Пролісок жмені – Без ліку....
7. Герасим’юк Василь – Фантастичний етюд На ту стаєньку вийшов я вночі. За мною – голий ліс. Пора – квітнева. Та зацвіла вже гілка черешнева Й світила, заховавшись у кущі. Ще не розвився бук, тому сліди Під лісом Дуже давнього обійстя Лякали… Але місяць розповився, Й черешенька шепнула: “Підійди”. Маржина в стайні зроду не була: Ховає у смереці дух маржина – […]...
8. Герасим’юк Василь – Мою смереку хто послав на муки? Мою смереку хто послав на муки? Сніг а неї обтрусив – ховав свій слід. І пада сніг з її колючих віт На голову мою. В порожню сутінь Ховаю погляд… Хай порветься нить Одвічна. Вже не попіл калатає, А сніг… Але вини не відчуває Душа. Прощення ні в кого просить....
9. Герасим’юк Василь – Не зло і не зламане в хащі крило Не зло і не зламане в хащі крило Хитнули у вірі, А те, що піднесло, а потім пішло Морозом по шкірі. Хай програно бій, наступив супостат На груди ногою, А пам’ять стоїть, як останній солдат, – Не кидає зброю, І жінка стоїть при вікні, при свічі, Немовби у тиші, Порубані руки, що стисли мечі, Свіча […]...
10. Герасим’юк Василь – Ахіллесова п’ята Василеві Портяку Був такий день, Коли не можна нічого тягти з лісу, Бо прилізе гадина додому. Були такі слова, Які вимовляти умів сліпий, Викликаючи гадину з-під хати, – Убити її. Була така гадина, Яка ховалася від холоду в печі І серед ночі цокала, як годинник. Була така година вдосвіта, Коли змія ота зігрілася на литці […]...
11. Василь Стус – Посадити деревце Посадити деревце – Залишити про себе найкращу пам’ять. I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту Квiти, кущi, дерева. Дикий виноград обснував гострi шпичаки, Розвiсив лапате листя I навiть попускав синюватi грона, Повився повiй, Трублячи в поблiдлi сурми нiжностi. Коло горожi порозпускались такi пiвники, Пiвонii, жоржини, Що заберуть очi i не повернуть. Начальство, перевiряючи, як вони […]...
12. Герасим’юк Василь – Вирвалася з ночі коляда! Вирвалася з ночі коляда! Вилетіла з лісу мовчазного! Сніг летить, на голови сіда, Неузримі, бо ніде нікого. Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг. Пахне хвоя. Пахне, доки втягне В коло тіней, мстивих і сумних, Літургійне тло старообрядне. А тобі забаглось коляди! А тобі забаглось товариства! Вік минув, як замело сліди І втекла на санях доля […]...
13. Іван Андрусяк – за розкішним притоном За розкішним притоном брудної як світ арагви Тінь стола одинока чи попіл загублених магів Жовте право на вітер де бритва на спомин ягве Утікає із лаку як з ножен в яких комахи Відкладаючи яйця прилипли жінки і пальці Розімкнути вечерю а далі не шкло не шкалка Деревій і вода пережовані як скитальці І душа помаранчі […]...
14. Бий, бий, барабане! – Вітмен Волт Бий! бий, барабане! – сурми, сурмо, сурми! У вікна – в двері-ввірвись невідпорною силою,- В церкву – розметай урочисту відправу, В школу – годі нидіти школяреві, Не проминай нареченого – не час йому тішитися з нареченою, Ані мирного ратая – не час мирно орати поле чи збирати Врожай,- Так несамовито гримить барабан, так пронизливо кличе […]...
15. Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені… Немов у забуте століття зайшов І стоїш. Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають, Сповільнюють вірш. І сиплеться попіл па трави старі і короткі, І подув залізний плече, як вода, відчува. Якого ще треба терпіння, Навіщо і доки? Яка ще потрібна душа І яка голова? Небесні […]...
16. Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, Перетрушуємо в долонях попіл, Розтираємо витухлі геть вуглини: А що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, Але жар ніби жевріє. Ось він! задумано каже друг, Очі його туманіють страхом. Бачу, відказую скорбно другові, Придивляючись до нічних світлячків. Сидимо біля погаслого вогнища – Століття, друге, […]...
17. Перебийніс Петро – Рідна мово, зелена діброво! Рідна мово, зелена діброво! Чую пісню твою запашну. Ти квітуєш пелюстками слова У морозних димах полину. Все бувало: несито і ласо Двоголовий хижак позирав. Кров’ю, мово, навік запеклася Ти на гнівних устах Кобзаря. Рідна мово, росту я крізь тебе, Крізь родовища дум і краси. Я курганом стою серед степу На кордоні сльози і роси. Я […]...
18. Василь Стус – Сьогодні свято Сьогодні свято. Спереду трамвая Вчепили шмат полотна з написом: “Хай живе рідна КПРС!”. На зупинці, обступивши вагон, Один з-перед другого Люди пхаються у двері, А старий чоловік, Геть обвішаний медалями, Лишився в кінці натовпу І лається на чому світ стоїть. Він набрався ще зранку I ледве тримається на ногах....
19. Герасим’юк Василь – Не чую зойків і відлунь зловіщих Не чую зойків і відлунь зловіщих У лісі, що неначе пада ниць. Немовби вже лежить. Немов небіжчик, Восковій. З верхів, як із полиць, Падуть крізь нього вогнища-ватрища – Порожні. І зірки над ним такі ж. Тут і тобою відкричить, відсвище!.. Не заховаєш і не затаїш Нічого! дні твої – песиголовці – Пихато відвертаються, як знать. […]...
20. Герасим’юк Василь – Жива ватра Дерево тремо об дерево, Доки не народиться вона. Вона помирає тільки раз, Тому бережемо її. Ми знову виведем наші отари на наші гори І за древнім полонинським звичаєм Проженемо крізь неї – Щоби ніяка пошесть не напала, Щоби жоден хижак не внадився, Щоби громи із блискавками не розігнали, Щоби підступний гад вим’я не виссав, Щоби […]...
21. Василь Симоненко – “Земле рідна! Мозок мій світліє… “ Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду. Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай його земне тяжіння зрадить І з прокляттям безвість […]...
22. Герасим’юк Василь – Вона не знає: живий він чи ні! Вона не знає: живий він чи ні! Одного разу вже таке було, Але в сорок сьомому прийшов лист, І тоді вона дізналася, Де він і що з ним. Сказати по правді, тепер трохи інакше, Тепер він іноді з’являється ненадовго І завжди перед досвітком. Нечутно крадеться, Якось недобре усміхаючись І ховаючи за спиною ялівцевий кущ. Вона […]...
23. Не одлюби свою тривогу ранню… – Стус Василь Не одлюби свою тривогу ранню, – той край, де обрію хвиляста каламуть, Де в надвечір’ї вітровії тчуть Єдвабну сизь, не віддані ваганню. Ходім. Нам є де йти – дороги неозорі, Ще сизуваті в прохолодній млі. Нам є де йти – на хвилі, на землі – Шляхи – мов обрії – далекі і прозорі. Шумуйте, весни […]...
24. Еллан-Блакитний Василь – Вперед Ні слова про втому! Ні слова про спокій! Хай марші лунають бадьорі й гучні… Хоч ніч облягає, – та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні… Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті, Єднаймо одсталих плечем до плеча! Гей, хто нам посміє шляхи замикати? Горять наші очі, як вістря меча. Ми вийшли давно вже у путь нам […]...
25. Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця Ми закопувались доти, Доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева І стали над нами. А потім прийшли пси І вили над нами. А потім принесли дівчину І в неї була одна рука. І ми зимували так, Як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос Воскрес!”, Наша однорука весно. Нарешті ми втекли, […]...
26. Василь Стус – Весь обшир мій Весь обшир мій – чотири на чотири. Куди не глянь – то мур, кутор і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, Це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті – рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, Що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі – ніби дві жарини – Журливі очі […]...
27. Верстаю шлях – по вимерлій пустелі… – Стус Василь Верстаю шлях – по вимерлій пустелі, Де мертвому мені нема життя, За обріями спогаду – оселі Ті, до котрих немає вороття. А все ж – бреду, з нізвідки до нікуди, А все ще сподіваюся, що там, Де кубляться згвалтовані іуди, Мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока І закропити спраглий погляд […]...
28. Герасим’юк Василь – Здалеку надходять Здалеку надходять. Із душі Тихої – Ще жовта й старовинна… Афин запах, Потім запах сіна. Потім ночі, дні й роки – чужі. Афин запах! Стільки – не зібрать – Гребінками гори прочесати! Запах сіна афинниковатий, Де сніги, Міста, Сіна стоять… Де старий, невиспаний візник Звівся! – На вітрах волосся й руки. А над ним викруглюються […]...
29. Герасим’юк Василь – Я в тебе запитав Я в тебе запитав Дорогу до зірок. Я не картав себе За цей небесний порух. Бо скоро буде мла, Бо скоро буде змрок. А потім буде ніч, А потім буде морок. Ти надійшла мені. Настала ти мені На весь мій білий світ, На темний мегаполіс, Щоб я промчав цю ніч, Як месник на коні, – […]...
30. Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
31. Від серця поклонюсь – Сингаївський Василь Знову чую, мов співає мати, Долітає голос до зорі. І мене виходять зустрічати Край дороги наші явори. Сонце з небокраю Встало рано-рано. Знову розмовляю З вами, рідна мамо. Ви співали дітям колискові, Ніжне серце сповнили добром. Ви життя давали колоскові, Щоб налився соком і зерном. Ваші материнські заповіти, Як найперші на землі стежки. Виростають роботящі […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Кінчаючи Кінчаючи цієї книги Співні, п’янливі сторінки, Не думай, друже, що у них я Горіти зможу крізь віки. Із поривань, натхнень, одчаю Останеться лиш попіл мрій. Бо ж пам’ятник крихкий лишаю Турботі й радості своїй....
33. Василь Герасим’юк – Ахіллесова п’ята АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА (Версія) Василеві Портяку Був такий день, коли не можна нічого тягти з лісу, бо прилізе гадина додому. Були такі слова, які вимовляти умів сліпий, викликаючи гадину з-під хати, – убити її. Була така гадина, яка ховалася від холоду в печі і серед ночі цокала, як годинник. Була така година вдосвіта, коли змія ота […]...
34. Герасим’юк Василь – Я не знаю того, хто привів На ворізках колиска під Самою стелею – так дід Ладнав, сам прив’язав на сволок. За шнур колиску колисав Вояк, поранений лежав На лаві, ще не легінь – отрок. На Петра з лісу принесли, Криваві зняли постоли У пісні: Най жию – най гину. Він вижив, більше не співав, Стогнав, дитину колисав, Бо добрі газди роблять […]...
35. Василь Стус – де свінула Софія світанкова Де свінула Софія світанкова, Упав каштан, немов морений дуб. О рідна стороно! Бувай здорова, Ти щонайтяжча із моїх загуб. Сухий мороз і не зацвівши в’яне, На яблунях і листя вже нема. Камінний гроб. І ти – мов дерев’яний, Мов чорт, із нього дибишся сторчма. Така журба, що може задушити – Ані тріпнешся. Ось ти, жало […]...
36. Герасим’юк Василь – Молодий ліс Він виріс на місці пралісу – На довгому повоєнному зрубі. Він заскочив аж на толоку, Де пасли тоді маржину, І завмер біля перших обійсть. Але ж ні! Тільки на толоці Він стоїть, як ліс, А в зрубі завше хитається, Ніби танцює На тонкій весільній підлозі 50-х, І з тих пір не може спинитися, Наче, спинившись, […]...
37. Герасим’юк Василь – Кілька хвилин першої світової “То не змія, то черв. Тут багато такої нехарі. А гадину зараз ви уздрите”, – Сказав брусиловцям сліпий і засвистів. Ще не чули вояки такого свисту: Невловні переливи, Незвичні колінця, Тони скрадливі – Недобрий свист! Почули вояки, Захитались буки і трепети, Ворухнулася стіна смерек, І зашуміла на них умлівіч Велика змія. Заніміли хоробрі вояки, скаменіли […]...
38. Герасим’юк Василь – Жовта нитка буде Жовта нитка буде. Нитка жовта. Жовта барва горбиться, як віск. Ти не щез – на полотні зійшов ти Проступаєш, як осінній ліс Крізь імлу досвітню. А зворотна Є стезя?! А нитка вже ж іде! На горби накиньмо ці полотна – Слід наш, може, ангел віднайде....
39. Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
40. Герасим’юк Василь – Під дулами конвойних автоматів Під дулами конвойних автоматів Жили, вмирали, навіть з домовин Вставали. Як страждальців божий син Підніме? Як судитиме розп’ятий Їх, що приймали суд, як глум, Бо в стрім Одвічного гріха Пройшли крізь грати. Все знає бог. Але не може знати, За що, коли і як воздати їм. Написано: устануть неживі. Написано: спасуться божі діти. Вони ж […]...