Герасим’юк Василь – Прадід
Космач іноді видається мені
Древнішим від Києва…
А в якому столітті загублене
Його заплічне мале село,
Де з прадіда
Всі з усіма родичі?
Прадіда знають, а хто
Розкаже про його тата?
А той же помер на початку двадцятого віку.
Обхопив голову руками
І “віддав чортові душу” –
Так говорили, бо це сталося
На виборах до австрійського парламенту.
Коли все губиться? В рік його народження?
У яких церквах, у яких магістратах,
У скриптурах яких німецьких, польських
Був записаний той рік?
Може,
Славний опришок з Прокурави Мосорук –
Про нього я сам читав.
Ніхто не знає. Ніхто не чув.
Чули крик з груня.
На покрову кричав чоловік,
Переходячи з груня на грунь:
– Люди-и! Завтра – по соровицю! –
Мусили чути.
Мусили знати прадіда.
Мусили вдосвіта бігти в Текучу,
Мусили ночами варити сіль,
Мусили з першим снігом спускатись на доли,
Мусили крадьки, бо за це – кримінал,
Вимінювати сіль на збіжжя,
Аби до полонинської весни дожити,
Коли знову на кожному груні
Кричатиме немолодий чоловік:
– Люди-и! Завтра – на Мончели!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Прадід Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами – Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, – Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти […]...
- Юрій Андрухович – Прадід Пізній гуляко, аскете з Ассізи! Атональна днина по тобі тече. Борода пожовкла, як трава осіння. Що воно шукає? дівоче плече? – Впився б у нього з жагою південною – Так жираф об’їдає листя з віт… Он як витанцьовує над ямою поденною Білий, мов лотос, астральний живіт! Іноді з-за скелець потойбічно глянеш, Гордливо знеціниш їдло та […]...
- Герасим’юк Василь – Він і нині скрипаль Він і нині скрипаль, Хоч висихає мозок у кістках, Коли стрічає писану, пожеристу, Особливо барванину, яка жалить кожного, Бо найперша прокинулась і виповзла з нори, А до тої ночі, коли зацвіте папороть, Ще далеко. Тонко, тонко на скрипці… Ми не хотіли більше випробувань – Ми опорядили його туди, Куди й кінь не ірже – Сам […]...
- Герасим’юк Василь – Тремтіли коні на стерні Тремтіли коні на стерні, В тумані сивім. У старовинному вбранні Ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, Ховала небо. Із двох ущелин два вужі Повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим Лягла на мох іскриста сіль З небесних тріщин. Летіла глиця золота На лоно голе… Сліпе іржання доліта І серце […]...
- Герасим’юк Василь – На зорях твоє ворожіння? На зорях твоє ворожіння? На зорях ворожу. Різдвяна вела вівчарів. Привела різьбярів. Я знаю цю древню різьбу. Так різьбити не можу. Я більше но можу. Я сам собі наворожив. А ти підведись до схід сонця, Живою водою Обмивши лице, В купині закопай пуделце. А в ньому твій волос І сіль твого тіла, Тобою Одібрані в […]...
- Василь Стус – Сьогодні свято Сьогодні свято. Спереду трамвая Вчепили шмат полотна з написом: “Хай живе рідна КПРС!”. На зупинці, обступивши вагон, Один з-перед другого Люди пхаються у двері, А старий чоловік, Геть обвішаний медалями, Лишився в кінці натовпу І лається на чому світ стоїть. Він набрався ще зранку I ледве тримається на ногах....
- Герасим’юк Василь – Мовчав, а прокидаєшся від крику Мовчав, а прокидаєшся від крику, Бо сни досвітні – рани ножові. На тілі – сироти старого віку. Ми – сироти, і нам немає ліку. Малі й великі, мертві і живі. А ти, що не довчився у предтеч, Падеш тоді, коли “прийшла вже карта” І над душею кожен день як меч. Сьогодні – порожнеча колотнеч, А […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина?..” Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, […]...
- Герасим’юк Василь – Міф Василеві Корпанюку Коли немолодий чоловік Повертається додому, Він іде зарінком, він іде лісом, Він іде над потоком, він обминає скалу. Він у дорозі награфить На красивий камінь, Він облюбує в дорозі Плескату плиту, Буває, що й картату. Він візьме каменину на руки І понесе її вгору, Бо хата його на горі. І камінь не вирветься […]...
- Василь Стус – Чоловік підійшов до меморіуму Чоловік підійшов до меморіуму І прочитав на ньому власне ім’я: Вічна слава героям, Що полягли за незалежність Вітчизни. Йому приемно й боляче. Під однією сорочкою Колима і Ташкент. Та мешканці міста зігнорували його: Хто повірить цій байці? Якщо ти й живий – тим гірше для тебе: Вшановуєм тільки мертвих. Весь клопіт скінчився, коли видали довідку: […]...
- Василь Стус – У Прохорівці – сни, мов ріки У Прохорівці – сни, мов ріки Напровесні: об груди б’ють, Як об пороги. думи йдуть, Неначе дзвони. I великі Тумани в головах ростуть. У Прохорівці сни, мов ріки. Так увижається не раз: Заснеш – не чути й третіх півнів, І сновигають тіні дивні – То Максимович і Тарас Бредуть Михайловим узвозом Угору й гору – […]...
- Герасим’юк Василь – Братові Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, мій […]...
- Василь Стус – Утрачено останні сподівання Утрачено останні сподівання, Нарешті – вільний, вільний, вільний ти. Тож приспішись, йдучи в самовигнання: Безжально спалюй дорогі листи, І вірші спалюй, душу спалюй, спалюй Свій найчистіший горній біль – пали. Тепер, упертий, безвісти одчалюй, Бездомного озувши постоли. Що буде завтра? дасть біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. […]...
- Василь Стус – Громадяни, дотримуйтесь тиші – Громадяни, дотримуйтесь тиші, Вимагають чотири щити навколо високої вежі, Де великими літерами зазначено “Всесоюзний науково-дослідний центр По акліматизації картоплі на Марсі”. – Колись вона була дешевша за сірники, Патетично вигукує високий дідусь, Гладячи рукою кота, Що визирає з-під пальта, Яке бувало в бувальцях. – Ви бачили, в них ніколи не гасне світло, Підносить догори […]...
- Герасим’юк Василь – Варіації 1 Стих водоспад. Коли вляглася піна, Побачив я над прірвою жінок. І ліс уздрів їх. Відступив на крок І впав перед жінками на коліна. З яких небес вони? З яких зірок? Чому в. ода спинилася неспинна? В проваллі тане кожна крапелина. Я маю ключ, не знаю, де замок. Їх, мабуть, води винесли з безодні, І […]...
- Іван Андрусяк – тризна острова втята в страх Тризна острова втята в страх Знову з бруньок вилазять оси І якийсь шолудивий птах У сокири подушне просить Знову корчаться дні слуті І жадота співає зрана Аспарагуса чорну тінь Під портретом гудеріана Знову ялові павуки Обзиваються на приманку Консервованої руки Що відчинена до світанку Знову губи вусатих ям Заворушились вайлувато Може завтра прийде саддам Власні […]...
- Герасим’юк Василь – Все ж озирнувся ліс Все ж озирнувся ліс – Я вже й не кличу – Спинився і стоїть. І я заснув… Немовби хтось Погладив По обличчю – Отак я прокидатися забув. І все ж дано. І хай ця мить лукавить. Та що ця мить! – цей день, Цей рік, Цей вік. І все ж Мені повірить ліс. І навіть […]...
- Герасим’юк Василь – дома прокинувся. Сніг Дома прокинувся. Сніг. Вівці озвалися сиві. В сяйві стоїш, як у зливі. Хто тобі допоміг? Може, те джерельце на млаці, Що скочило із ночі у вічі: “де ти си покалічив?” Може, та дідівська літавиця, Яка нас давно вже не кличе. Може, та, із верхів недальніх Олениця Костричі, Яка нам принесла сніг....
- Герасим’юк Василь – Мотив Блукав і світу білого не бачив, На велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, Поникло враз, бо ти збагнув тоді, Що не його – тебе було замало Йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у ті веселі […]...
- Герасим’юк Василь – Йде сніг Йде сніг. Я стою у траві, Яку покосить не зуміли. І стебла кругом неживі, Пожовклі і гострі, як стріли. Хто їх за коріння трима В холодній землі, На незримій Тугій тятиві? Крадькома Націлює в серце над ними. І враз відпускає… Та ні, Вони цо летять, Бо зненацька На снігу легкім полотні Схрестились тіспачо в космацькім […]...
- Герасим’юк Василь – Я вівці чорні й білі розгубив Михайлові дмитріву Я вівці чорні й білі розгубив У пізньому тумані. Угорі Вони іще озвалися. Побіг – Нема. Туман. Чужа стоїть кошара І чути кроки. Вогник за плечем. Він, і вона, й дитя. Заходять в хату. В цебрі несуть овече молоко – Хитається від їхньої ходи. Я підійшов аж до вікна. Не зміг Нічого вздріти. […]...
- Марта Тарнавська – Сіль землі Як чумаки колись по сіль Ішли від рідних хат і піль, Хоч в серці туга, жаль і біль, – ішли у Крим – Так ми за море подались, Хоч заповіли-поклялись, Що ми ще вернемось колись У рідний дім. У преріях сини степів Знайшли найбільший скарб скарбів: Вільне життя і гордий спів – Свободу – сіль […]...
- Герасим’юк Василь – Щоразу ловили її Щоразу ловили її, Чотирнадцятилітню, під лісом – Хай не тікає на село до мами Мужня жона! Може б, не спіймали, Якби тікала не тією дорогою, На якій кожне яблучко, Паданицю кожну підбирала Для старої корови. Може би, втекла, Якби дуже захотіла – Снився їй той принц Фердінанд! Може б, не тікала, Якби не знала, Що […]...
- Герасим’юк Василь – Старий завіт Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці Читав Старий Завіт. А поруч труп Лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, Зіяв барак. Не винесли і вранці, І тато книгу між собою й ним Поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. Тому Почув […]...
- Герасим’юк Василь – Пси Юрія Змієборця Ми закопувались доти, Доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева І стали над нами. А потім прийшли пси І вили над нами. А потім принесли дівчину І в неї була одна рука. І ми зимували так, Як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос Воскрес!”, Наша однорука весно. Нарешті ми втекли, […]...
- Василь Стус – Зазираю в завтра Зазираю в завтра – тьма і тьмуща Тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма. Тільки чорна водь. I чорна пуща. А твого Святошина – нема. Ні сестри, ні матері, ні батька. Ні дружини. Синку, озовись. Поніміли друзі. Чорна гатка В теміні. Пітьмою – хоч залийсь. Лиш тремтить, як віра в спроневірі, Копійчана свічка на столі […]...
- Василь Стус – Коли на землю спадає тиша Коли на землю спадає тиша, Коли приморські кручі Затушовує ніч глуха, Коли близ берега Тільки світло берегового крейсера Та жовчні очі чужих безсонь – Одне море хвилюється, Одне море не може спати, Мов доброволець, Котрий не знає, Як пахне порохом перший бій. Коли земля повертається від сонця, Ховаючись у тінь капіта – Лістичної сутності тамбережнього […]...
- Герасим’юк Василь – Апостоли Спинився. І мить, може, мить постояв на межі. Вони не здригнулись, коли зупинився, Ні після. Вони просто поруч ішли, галілейські мужі. Вони просто близько стояли, Коли він вознісся. А як їхні руки? В ту мить… Обійшлося без рук. Вони й перед тим не питали: пощо йому свідки. Він з ними ішов. Йшов востаннє. Ішов після […]...
- Герасим’юк Василь – Коли з’явилась лая псів Коли з’явилась лая псів І забрехала, Між ними ти своє посів. Душа сховала Свої обгризені часи В старі бесаги, А що залишилось – на пси! На злі ватаги! Трепети сивої сини Зазнали скрути… Неначе іншої ціни Не може бути…...
- Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти Важко прокинутись і піти В ранок похмурий. “де мій коханий?” – питала ти Сторожа мурів. Вічна сторожа, звісно, не спить. Погляд відводить. Мовчки відводить погляд століть. Гордо відходить. Важко далі в чорному йти Тілі і віці. “де мій коханий?” – питала ти Слуг кам’яниці. Слуги не знають, та не мовчать, Древні й затяті. “Ми б […]...
- Василь Герасим’юк – Братові БРАТОВІ Кого там виводять, кого там ведуть, Ярославе? Кого там доводять, доносять, у землю яку? Кому там забаглося Миклащука з Прокурави? Кого там він має купати в кривавім піску? Ніхто не розкаже, не скаже, не вишепче: досить! Ніхто вже не може розтерти цю правду у прах. Тебе вже, мій брате, виводять, виносять, доносять. З тобою, […]...
- Герасим’юк Василь – На весіллі Малий у вишитій сорочці, Він заглядав під всі столи. Гонорний був, бо старші хлопці Уперше в хованки взяли. Та надійшла найбільша радість: Настала і його пора, Бо випало йому ховатись. Йому – ховатись! Гра є гра. Малий у тлумі многолюднім Тихцем прокрався до музик І заховався там за бубном – О, він облюбував тайник! Музика […]...
- Герасим’юк Василь – Білими волічками Білими волічками Ноги твої обів’ю, Чорними волічками Волосся твоє зав’ю, Червоними волічками Обів’ю твій стан, А зелені покладу на брови, А сині покладу на вії, А груди твої і руки Знову білими обів’ю, Найбілішими волічками. А потім із горищ усіх Позношу усі волічки І тебе обвивати буду, Щоб ти була в кожному килимі, На кожній […]...
- Герасим’юк Василь – Під дулами конвойних автоматів Під дулами конвойних автоматів Жили, вмирали, навіть з домовин Вставали. Як страждальців божий син Підніме? Як судитиме розп’ятий Їх, що приймали суд, як глум, Бо в стрім Одвічного гріха Пройшли крізь грати. Все знає бог. Але не може знати, За що, коли і як воздати їм. Написано: устануть неживі. Написано: спасуться божі діти. Вони ж […]...
- Василь Стус – дівчина довгошия, мов сарна Дівчина Довгошия, мов сарна, Несла яйця У червоному фартушку I заворожені Збентеженою Цнотливістю, Світліли Похмурі люди Люди, Даючи їй Дорогу....
- Герасим’юк Василь – Літавиця стоїть на воді Літавиця стоїть на воді. Там, де стала, там – плесо, Щоби кола пішли золоті, Де лице її щезло. Йдуть на берег з води – По лісах І по хмарах – верхами. Вже загтрали у зір на губах Згубних духів перстами. Діво, кола ідуть золоті – Не знайду собі місця. Знаєш тільки ти на воді Місце […]...
- Герасим’юк Василь – Білого гриба запах сниться Білого гриба запах сниться – тулиш до листя Губи припухлі свої – націловані… Прокидайся! Небо, всмоктане стромом взору, стискає птицю. Не відпускає. Запах один – білого гриба! – сниться – під листям Переховай, хвоєю вкрий і – прокидайся!… Може, небо, стиснуте звором, видихне птицю. Може, ще вчасно,...
- Притча про сіль “Сіль, – каже Ісус Христос, – добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, – її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!” (Лк. 14. 34 – 35). Це повчання Ісус Христос зрівнює з куховарською сіллю, яка зберігає свої властивості до […]...
- Любов – Симоненко Василь Дзвенять німою тугою ліси, Коли їх ніч тремтлива обнімає І від очей у ревності ховає Принади їх первісної краси. Бринять живою радістю ліси, Як ранок спалахне на небокраї, Як сонце огняне завісу піднімає Із їх первісної і чистої краси. Мені здається, – може, я не знаю, – Було і буде так у всі часи: Любов, […]...
- Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
Костомаров соловейко повністю.