Герасим’юк Василь – Прадід



Космач іноді видається мені
Древнішим від Києва…

А в якому столітті загублене
Його заплічне мале село,
Де з прадіда
Всі з усіма родичі?

Прадіда знають, а хто
Розкаже про його тата?
А той же помер на початку двадцятого віку.
Обхопив голову руками
І “віддав чортові душу” –
Так говорили, бо це сталося
На виборах до австрійського парламенту.

Коли все губиться? В рік його народження?
У яких церквах, у яких магістратах,
У скриптурах яких німецьких, польських
Був записаний той рік?

Може,

був… Може, був
Славний опришок з Прокурави Мосорук –
Про нього я сам читав.

Ніхто не знає. Ніхто не чув.
Чули крик з груня.
На покрову кричав чоловік,
Переходячи з груня на грунь:

– Люди-и! Завтра – по соровицю! –

Мусили чути.
Мусили знати прадіда.
Мусили вдосвіта бігти в Текучу,
Мусили ночами варити сіль,
Мусили з першим снігом спускатись на доли,
Мусили крадьки, бо за це – кримінал,
Вимінювати сіль на збіжжя,
Аби до полонинської весни дожити,
Коли знову на кожному груні
Кричатиме немолодий чоловік:

– Люди-и! Завтра – на Мончели!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Костомаров соловейко повністю.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Прадід