Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні… “



Рійба комарів в надвечірнім промінні
Ізнов обіцяла днину погожу,
І час мовби був віковічним, незмінним
І вимагав хіба що продовжень.
Навіть в канаві синя крижина,
Пляшка порожня, жовта бляшанка
Свідчили вічність життєвого чину,
Що не обмежувавсь ніччю та ранком.
А по ковбанях вода каламутна
Повнилась снігом ніжно-рожевим.
Тільки незрима сила присутня
Зміни творила повільні квітневі:
Жили синила, згинала суглоби,
І по обличчях глибила зморшки,
І розчиняла голос в жалобі,
Борщ витрясала з тремтливої ложки…
Світе, усі я приймаю омани
І поз’ясовано всі вже питання;
Тільки ж у тіло моє, як у рани,
Нащо персти устромив, щоб остання
Вийшла снага з вікового в безвічне?
Нащо золотиш навіть ковбаню,
Нащо стискаєш горло потічку?
Рівна ласкавість, рівні щедроти?
Навіть щирій і той воскресає…
Це руйнівнича чи творча робота?
Не розумію… не осягаю…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір про святослава.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Рійба комарів в надвечірнім промінні… “