Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу



Що знаєш ти про межі? Не членуйсь,
Не відгороджуйсь іменем від світу,
Не змінюй хутко мінуси на плюс
І не вважай, що стежка – то орбіта.
Рука тобі для того, щоб прийнять
За власну шкіру й кору кострубату,
А осока – щоб осклеп перетять
І визволити душу ще крилату.
Нема межі між грунтом та зелом,
Іржа ножі з’їдає нещадимо –
Усе, що ткалось,- хутко розповзлось,
Що рукоклалось – теж пішло за димом.
Ні імені, ні карбів, ані-ні…
Одна протяжність сущого тривання,
Ночей переливання прямо в дні,
Переходів світання у смеркання.
Печалі в радість, втіхи в гіркоту,
Життя у смерть і навпаки – щомиті
Переливання густі в рідкоту.
І вічністю всі об’єми розмиті.
То й наповіщо всі ті імена,
Ота уся окремість, неповторність,
Якщо кружля-кружляє вісь земна
І мелють, мелють нещадимі жорна?
А ти – це я, це – він, вона, воно,
Це – світ увесь, що зведений до тебе.
І не чикриж, як жерсть, як полотно,
Ні вічності, ні простору, ні неба.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Життя і побут ліліпутів.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу