Павло Мовчан – Старіє час

Старіє час… Не запевняй, що ні…
Бо свідчать навіть зморшки на стіні
І комарині протяги у рамі,
Облуплена замазка на вікні,
Що зміни відбулися й поза нами…

Зістаривсь час у найпевнішім місці,
В чутливій крапці стислого єства –
Він в серце нурить щохвилинне вістря,
Аби упевнитись, що ще душа жива…

То лжою вжалить, а то оцтом зради,
То посмішкою гострою діткне,
То закликом, а то мажорним ладом,
То кригою мовчання, то вогнем…

Та з кожним днем жало стає тупішим,
Студна шпаринка ширша у вікні,
І ти, душе, в мені давно вже інша…
Зістаривсь час… чи, може, спорожнів…

І пагорбом зістарілим угору
Щоволеньки береться дід старий, –
Йому назустріч хрест дубовокорий
Іде, вірніш, спускається згори…

І рами хрест все суне, су… позаду…
В провал вікна б’є світло голубе…
З двох боків крижм’я на людину пада…
Вікно журби обрамлює… тебе…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Які проблеми порушив кафка у новелі перевтілення.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Старіє час