Павло Мовчан – На латці – латка


(З циклу “Відлуння війни”)

І випив простір голос твій –
Тепер шукай себе самого:
Хоч видихайсь, хоч занімій,
Одна надія лиш – на кого?
Подесьбіч – муром житній лан,
Ошую – золота пшениця.
Попереду – росте бур’ян,
Позаду – грона криці…
Невже з тобою це було?
А ти – чи був собою?
Промита пам’ять, наче скло,
Водою дощовою.
Збирав праворуч колоски,
По ліву руч – осколки,
Щоб вимолотить потайки
Одну зернину голки?
Все залатав: і плоть, і час,
І землю, пам’ять, долю…
Рубці лиш бачу повсякчас
На тілі й подовкола.
А на воді – на шрамі шрам;
Життя – на латці латка,
І блиска голка тут і там,
Та рветься все спочатку…
І рветься рот від рваних слів,
І лускають зіниці,
Але не залатать тих днів,
Де знов пробилась криця.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Любить людей мене навчила мати твір-роздум.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – На латці – латка