Павло Мовчан – Надійні крила

Легкий, святковий, випадковий,
Він падав, йшов, переливавсь,
І відбирав мені він мову,
Прозорячи густющий час.
Біля колодязя лункого
Він стишував свій крок легкий,
Вдивлявся поглядом предовгим
У свій відбиток хилиткий.
– Так ось чому мене носило
Понад землею сто вітрів,
Так ось чому, зламавши крила,
Я падав долу і радів…
Бо треба всякнути в пилюку,
Пройти крізь сморід, бруд і хлань,
Просіятись крізь сито муки
Краплинами своїх чувань,
Ізлившись у єдине ціле,
В пітьмі не втратить чистоти,
Пробившись джерелом зраділо,
Ізнову прагнуть висоти.
І витіснить, розкривши жили
Земні, всі клопоти дрібні,
Аби душа безсмертні крила
Не обламала в метушні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір-опис вишиванки в художньому стилі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Надійні крила