Павло Мовчан – “В утечищі скорбот зимових… “

В утечищі скорбот зимових,
Тонким прошившись ручаєм,
Спостерігаю, як з намови
Слухняний корінь воду п’є,
Хоч тліє в стовбурі сухому
Іскрина, скрита палієм.
Пророцтва сонця в круглій брості
Відкрились легко серед дня,
Що вербич забасманить простір
І вигубить студу до пня,
Що хліб високий на помості
Вуста скупим порозчиня.
І похвалебно заструмують
Живкі слова на весь окіл,
І проторується юрбою
В озимині лункий проділ.
Дивинний подих всіх огорне,
Коли народиться весна,
І ніжно білість перечорнить
Ця тепла хвиля набіжна…
Та ось розсипалося пір’я
По дворовому п’ятачку,
І однолапо птах вечірній
Напнувсь на гострому кілку;
І сировий ручай зашерхнув,
Як бідна нитка в полотні:
Не відрізнить, що було спершу:
Чи денні з’яви, чи нічні, –
І виткавсь швидко чорний вершник
На білому, як день, коні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Малодушие сочинение.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “В утечищі скорбот зимових… “