Павло Мовчан – Заглиблення


Чи від води, а чи від неба
Так тягне холодом хмарин,
Що глибше входить сам у себе,
Аж чути скрип тугих пружин.
І риби скид розводить кола,
Аж шкіру брижать дрижаки,
І мов клеймом довічним холод
Листками випіка дірки.
І чути, як ятряться рани
Вже на щоках і на чолі,
І тліє тіло дерев’яне,
Димлять прогалини в землі…
Мов решето – на дірці дірка –
Крізь пори дивишся на світ
І чуєш, як повітря гіркне
І шерхне озеро на лід…
Незатишно, але видющо,
Тихенно, але чуєш ти,
Як довкіл серця шкаралуща
Опуко почала рости.
Дощ стріли мече, та до літа
Ти запечатав, мов стільник,
Ущертну пам’ять… Стріли мітять.
І ти наїживсь, як гольник.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз віршів миколи вороного.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Заглиблення