Павло Мовчан – Шлях



Шлях розкиса на голотечі,
Мов хоче кроки розчахнуть,
Намулом осідає вечір,
І згущується каламуть.
В глевкій грязюці слід зникає –
Позаду дощова стіна;
І ти, немов вигнанець з гаю,
Все тонеш, не знаходиш дна…
А на обоччі розчепіривсь
У розпачі терновий кущ,
Бо світ навколо сірим-сірий…
І став твій погляд невидющ…
Чи, може, очі призвичаїв
До каламуті, пелени,
До падолистої печалі
Та до земної глибини…
Аби збагнув сумну оману,
Примарність літніх фарб збагнув;
А тіло тоне, поле тане,
Свідомість вирина зі сну.
Але в заплющені повіки
Стукоче дощик-сіянець…
І не відпустить до скон віку
Ноги твоєї путівець.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Се любов моя плаче так гірко.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Шлях