Павло Мовчан – душа прозориться до дна

Ніяковіючи
Цвіте жовтенький підбіл.
Пахнуть трави.
Жовто-зелено, кучеряво
Берези повняться.
Теплінь…
І на прозору волосінь
Нанизує хмарини жайвір.
Скрипить, розхитана іржаво,
При окоренку вербна тінь,
Мов скаржиться: така світлінь…
Така ясінь! Лункі долоні
Тримають склянки сонцеповні,
І вінця тануть на губах,
І, наче свічка в дзеркалах,
Плід світиться в жіночім лоні.
І вінця обрію склодув
Глибоким подихом рівняє, –
Світлотворящий його дух,
Скло пронизавши, йде в безкрає.
Від голосу стіна скляна
Щомиті далі відступає –
Душа прозориться до дна,
Бо її світлом заливає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір чи все можна купити за гроші.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – душа прозориться до дна