Павло Мовчан – “Крилом балкона піднятий угору… “

Крилом балкона піднятий угору
Ширяв над тілом захмелілий дух.
Магнітна прірва, де ряхтіли зорі,
Вповільнивши, остуджувала рух.

Яке сирітство, несумірне з світом!
Яке зухвальство розумом збагнуть
Зміст зореносних віковічних літер,
Космічну сталість і безмежжя суть…

Ні. Не для нас ці письмена писались;
Лякливий зір в безодню не пірна,
Бо знаджують його земні провали,
І він читає тлінні письмена.

А там… ген там… для янголів ті знаки
І не для сущих писаний закон…
Нечитана абетка зодіаку…
Вп’ялися пучки в теплий ще балкон.

Бо раптом лопне, ніби перевесло,
Обмежуюча розум близь земна,
І спалахне в очах сльоза небесна,
І зоряна – в душі – речовина.

Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Крилом балкона піднятий угору… “