Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “

На пагорби, на вечір, на вітри
Зір посила свій подив і відвертість:
Далеко – жить, далеко – йти з гори
І небо на плечах нести упертих.
Звиса згори сріблястий ланцюжок –
Простерту руку піднеси під нього:
Тече, тече крізь пальці порошок,
Вкрива блакиттю зрошену дорогу.
За обрієм відкрилося мені
Солодке лоно – папороть квітуча,
Літа мені куються голосні
Зозулями на листячку летючім.
Зелений колір всюди молодий,
Зласкавлений промінням стягуватим…
О завтрашнє, спинися і зажди –
Зірву листочок, аби смак не втратить!
Зір утомлю, і виснажу вуста,
І жайворів візьму собі у вуха…
Трава густа з-під ніг мені зроста,
Немов пита: – Ну, чом спинився? Рухайсь!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “На пагорби, на вечір, на вітри… “