Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите… “

Овиддя, вітром не розмите,
Розпасяно в теплі лежить,
І золота стеблина жита
Благословля серпневу мить.
Зійшовши з самого вершечка
Небес високих, впало вниз
Дзвінкого простору кілечко
І нанизалося на спис,
На гострий спис соняшничиння,
На вістря жовтого стебла
Дзвінка вже нижеться калина,
Намисто літнього тепла.
У кожній бубці гусне сонце,
В клубки згортається трава,
І сріблоспівне волоконце
У кокон літо сповива.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите… “