Павло Мовчан – В зоомагазині


Майстер опудал, облудал пташиних,
Втиснувши в очі дві горошини,
Ти підіймаєш крила на кпини,
Їх підпираючи на патичини.
В птичому царстві застиглого лету
Що ти відтворюєш – власні прикмети?
Власні жадання втілюєш в пір’я,
Множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я:
Кані, куріпки, крячки, синиці,
Небо збідніле – страчені птиці…
Вилущив з пір’я душі крилаті:
Форма спустошена, суть – дуплувата.
Слово всихає в кожному йменні,
В кожному горлі – звуки священні,
Втрачено з небом птичі сполуки,
Рух ув’язнили пожадливі руки.
Прагнув привласнити простір в очницях –
В формі увічнив спустошені птиці,
В слово ввібгав, але літери блякнуть,
Сходять, зникають лету ознаки…
Вільному – воля, тобі ж – владування,
Не присмолити до стелі літання,
Не розімкнути свого кружеляння.
З крапки у небі лет розпочався,
Крапкою канув у позачасся.
Крапка – шротинка, куля – краплинка,
Лине все далі душі порошинка…
В майстра опудал нова морока:
Як присмолити танучі роки?
Сохне підошва, трухне підлога,
Меншає відстань від ніг до порога.
Збільшилось пір’я – білі замети,
В кожнім опудалі – смерті прикмети…
Вікна всі – навстіж, долу – полиці:
Падають, падають влучені птиці;
Грузнеш по горло, тонучи в пір’ї,
Чути: регоче сова в надвечір’ї…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Людські чесноти в оповіданнях о генрі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – В зоомагазині