Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”)

(З циклу “Фотокартки”)

Як пам’ять відбілить
І кров свою очистить?..
Порошиться блакить
На дерево безлисте.

І тріщина вузька –
То й сніг не западає.
А неба товщ важка
Сльозу лиш витискає.

Спливає чистота…
Що ж осіда на серці?
Чи сажа від гнота?
Чи сіль в очах на денці?

Не відбілить мені
Зеленої сорочки.
Бо там, де рвались дні,
Влаталися листочки…

Рубець, іржавий дріт
Тримають рване тіло.
Синіє криці лід
У тілі споночілім.

Розрубане плече,
Розкраяні полотна,
І світло із очей
Тече чомусь скорботно.

Життя не відбілить,
З смоли не вилить свічки –
Заткалась чорна нить
У сорок другім в січні.

Не виторочить, ні…
Рубцьовані провали…
Бо ти лицем зчорнів,
Як серце прошивали
Осколки, кулі, шріт –
З ливарень Круппа криця
Прошила білий світ,
Метал блищить в зіницях.

І в голосі – метал:
– Убивці, бомботворці,
А що б вас хилитав
Лиш вітровій на шворці.

То мати губ рубець
Розшила для прокляття.
І зору промінець
Прошив усі багаття.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Батькові рубці (З циклу “Фотокартки”)