Павло Мовчан – Лінія уяви



В розриві між хмарами судно з’являлось помарне:
“Летючий голландець” – з безодні у безвість летів.
Змістилась, напевне, і вісь планетарна,
Бо води звелися, мов мур, в висоті.
Він плив – ніби падав, крилом розпустивши вітрило,
І пінивсь в блакиті прокреслений слід:
Уява, можливо, його сотворила,
Хоч глибивсь він далі в зеніт самохіть.
Зникав, виникав, непідвладній моїй уже волі,
Либонь, перейшов він у вимір небесний давно:
Дивився незмигно, щоб сліз не схлюпнуть захололих,
Упершись ногами в підсинене

дно.
І крик застережливий “гей!” пролітав вище тебе,
Та голову в плечі ввібрав, аби вигук не тнув,
І водами вниз опускалося небо,
Немов перейшла висота в глибину…
А ти тут покинутий в безвісті тонеш
І стежиш, як судно безлюдне зника,
До губ підступається обрій солоний –
Побачив у водах свого двійника…
То ж, може, відбиток твій власний валетом
Уперсь головою в замулене дно,
А ти сам у себе з’ясовуєш: де ти?
Вражає тебе нестеменність портрета
І поділ незримий між дійсним та сном.
“Летючий голландець”, з якого ти виринув боку?
Хоч плаваєш ти одночасно внизу і вгорі,
В реальнім житті, в сновидіннях глибоких…
В ногах мій двійник – не ступнути ні кроку,
І води зійшлися, і серце замкнули в горіх…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Сюжетна основа твору дім на горі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Лінія уяви
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.