Павло Мовчан – “Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло… “



С. Семеновій

Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло,
Так наче цвях висмикують з п’яти,
І розповите поле почорніле
Повільнить крок: не квапсь – куди іти?
Та як же світ без мене заплощинний?
Без мене люди, дерева сумні?
І далечінь журливо-журавлина
Велить, іти не дляючись мені…
Сирітство світу чую, чую тління…
Кладу за пазуху посічені листки…
Збирання зору є моїм ходінням,
Триванням, затисканням в кулаки
Всього, що розпадається та гине,
Втрачаючи окремішність облич…
О пагубо! Не ти першопричина!
Не закрадайся в голос і не клич!
І вивітрись з очей, і вийди з тіла,
З листка, з сучка, з пониклої трави,
І не світися в балці снігом білим,
Не прикидайся, що струмок живий…
Та кольором фарбуються рожевим
І поле, і березовий гайок,
І простягають пагілля дерева,
Щоб повернув воскреслий їм листок.
І всі скарби у тілі, мов заскалки,
І смиче їх обценьками земля,
Та мушу йти, бо простору так жалко,
Ще й смуток покликає іздаля…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум на тему жага до життя.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Світ розчинивсь – пропасниця б’є тіло… “