Павло Мовчан – Невже ж навіки?

Схлинання співу калинового,
Спливання крові в золоте,
Кричання зручене з тривогою:
Щось в святі чиниться не те…
Римується вже відчай з вічністю,
У горлі крик сучком загвинчено,
Дороговкази покалічені
Загналися у землю виклично.
І ніби струни, в мізку звивини
Бриніть готові, намагнічені,
Проте повітря часом скривлене,
А голоси словами мічені…
І зайві звуки долучаються
До першозмістів: “воля” – “кволя”…
“Вкраї… ” “кров’їною” пручається
В свідомості, йде “доля”

в “болі”…
І ніби кашель западющий
Лунає гуркіт бетеерів…
Імперіє! Ти невмируща.
Ти пропадюща, як холєра…
Бинти – на трут, а на кресала
Трощіть багнети задля іскри…
Шкварчить знов заклик, наче сало,
Перед спрямованим вже військом:
“- То-варищі… ” А з телевежі
Кров скрапує в ефір кривавий,
І у безглуздому безмежжі
Луна не “слава” – “рая”, “клава”…
А ми, розгублені, мов діти,
Руки шукаємо широкої,
Щоб затулитися від світу
Стоногого, стоокого.
І тулимо до віч полотнища,
Волаючи: – Героям слава!..
/> Посунуло смертельне полчище
Єдинозвивне і стоглавне…
І міниться блакить на золото,
Що хутко жаром наливається…
Газетний крук з рук рветься полетом,
І страхом простір захлинається…
Натужний зір береться плямами,
Аби розгледіти будучину…
Стають узвишшя наші ямами –
Невже ж навіки ми сполучені?..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Образ прометея в поемі кавказ.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Невже ж навіки?
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.