Павло Мовчан – Бухенвальд

(Фотографія хлопчика перед стратою.
З циклу “Музейні експонати”)

Неопалима купина! Запалена ще з ночі.
Палахкотіла край вікна, і пломінь жбухав в очі.
І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив:
Вчорашній день і нову близь,
І очі жаром налились, і став весь світ гарячим.
Палає шлях, і білий кінь
Обвуглив в леті груди,
І, розпорошуючи тіні, йдуть обгорілі люди…
А серед них мій побратим,
Що спалений був зранку –
Він жорен вогняний котив
Через майдан до ганку…
Він раптом глянув у мій бік
Жаринами із-під повік, і замахав руками,
І товщу простору пропік,
Що холодів між нами.
А я… я вуха затулив, щоб голосу не чути,
Та він долоні пропалив
Розпеченим жар-прутом.
Я тільки чув: вогонь гуде – аж полум’я регоче…
І я лечу до тих людей, спитати щось їх хочу.
Мов паперовий, взявсь вогнем, на вітрі попелію
І бачу: коло кам’яне попереду біліє.
І холодом палючим б’є
Від колеса-недвиги,
І знаю, що воно – моє…
Але чому із криги???

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Бухенвальд