Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї… “)

Позбудься, камене, камінності своєї,
Горбочком стань потульним для ноги,
Стань глиною вологою чи глеєм,
І вийди, водо, геть за береги.
Ти, дерево, збуди закостенілість,
Продовжся мною чи мене продовж;
Душа струмлива розмиває тіло,
Що стало широченним, наче дощ…
Життя безмірне ген аж по крайнебо…
Тебе нема… є краплі дощові,
Сторізний камінь, дерев’яні ребра,
І кущ трави росте на голові.
Ілля-пророк четвериком прокотить,
Проломить кригу хмари копитом,
Щоб струмінь світла, перейнявши ротом,
Не міг гукнути: – Люба гіркото! –
Бо всупереч живем того, що знаєм,
Навкір недолі, тілові навкір,
І обриси покинутого краю
Ще зберігає вилущений зір.
І солодко пливе – сплива хвилина,
І ледь вловимим стався перехід
Тебе у камінь, каменя у глину,
А глини – в кістку, як води у лід.
І котиться небесна колісниця,
З западинки витягує горбки;
Ти ж проживаєш сном, що тобі сниться,
І сниш життям, неначе навпаки:
Там дощ іде, а тут – така багнюка…
Там камінь раптом чоловіком став:
Там він лежить, а тут у небо стука,
І в голосі лунає камньота:
– О пр-роч-чинись скор-ріше, бр-рам-мо фор-рми! –
Тут він кричить, а там як занімів…
Тут світло так, а там так чорно-чорно…
Проте де “тут”, де “там” – не зрозуміть!
Зміст кам’яний іде в тіла уперто,
Бо дерево крізь ребра проросло.
По цей бік крона, корінь – збоку смерті,
По цей бік гілка, а по той – крило.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З двох боків (“Позбудься, камене, камінності своєї… “)