Павло Мовчан – Райдужна брама



Хтось в райдугу ввійшов ген там на косогорі,
І одяг спалахнув на плечах, і погас…
І стала, наче дух, та постать геть прозора,
Спинилася на мить, щоб спалахнуть ще раз…

І відблиск залишивсь яскравий у повітрі,
Та ти його втягнув очима в свою кров,
Зостались струменіть лиш кольори тендітні,
Миттєво спрямував до брами в небі крок.

Куди? В який запас все бачене лягає?
Де сходяться в тобі всі барви та кінці?
Назустріч вийшли, глянь, берези чорні з гаю
І розбрелись селом порожнім, як мерці…

Сорочки на тину,

просвічені снігами:
Махають? Кличуть?.. Ні, застерігають нас…
Ой, хмаро, не білій пречисто так над нами –
Ти смертного вогню удосталь напилась…

На рушниках лляних нерукотворні лики
Відбилися, та їх гне вітер на шнурку,
І колами назад вертають хвилі крику,
І райдуга пройшла крізь плоть твою тонку…

Вона пройшла крізь кров, і побілила жили,
І висушила геть скупі джерельця сліз,
І в пам’яті запас майбутності спалила,
Обвугливши в гаю всі блискавки беріз…

Не озирайсь назад: там вже нема нікого;
Проміння у тобі зійшлося звідусіль.
І ріже сіллю зір чорнобильська дорога,
І в жилах шелестить суха сипуча сіль…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Жіноче начало і чоловіче перше джерело.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Райдужна брама